БЛАГОУСТРІЙ
А ВИ БУЛИ НА ГАЇТІ?

Впорядкованість центральних вулиць міста милує око. І якщо ваш щоденний маршрут пролягає лише головними магістралями, картинка складається цілком відрадна. Але будьте обережні! Варто звернути із протореного шляху і рукотворні гори відходів промовисто засвідчать про рівень культури містян. Де прибрали комунальні служби – там чисто, а де ні – з усією повнотою національної щирості та відвертості вас зустрінуть галяви, щедро всіяні сміттям. Не лякайтеся – це наше, рідне! Довго можна з’ясовувати, чому і куди зникла українська хазяйновитість, але висновок напрошується один: на своїй землі ми не господарі. І, чи вдасться вибрьохатися із світогляду «потьомкінських дєрєвєнь», невідомо…

Зрозуміло, що комунальним службам не по силі прибрати кожен міський закуток, що з регулярною частотою заповнюється сміттям (попри те, що на подвір’ях багатьох будинків встановлені сміттєбаки, а вздовж доріг - урни). Але поблизу такого розсадника завжди хтось живе, хтось щодня ходить на роботу… Скільки треба часу і зусиль, щоб дати лад стежці чи галяві? Про це ми хотіли запитати у приватного підприємця і секретаря вуличного комітету Світлани Булаєвської, яка разом зі своїми працівниками організувала прибирання вулиці Дорошенка. Проте, пані Світлана любить робити добрі справи і не любить про них говорити. Лише чиста вулиця нам залишилась свідком, що ЛЮДИ Є.


На місті завершеного прибирання ми зустріли депутата міської ради Віктора Трачука. «Приїхали, обрізали дерева, все прибрали, засипали ями щебенем», - із задоволенням прокоментував він роботу «волонтерського десанту». Також Віктор Олександрович звернув увагу на недобудоване приміщення поруч (триповерховий довгобуд) і численні смітники, що його оточують. Тут мало хто ходить, автомобілі рухаються по проїжджій частині досить віддалено. Як виявилось, за парканом підростає добряче сміттєзвалище. «Як діяти у цій ситуації?», - запитали. «Треба звертатись до господаря будівлі (він нам відомий) і також з’ясувати, хто власник землі: мусять прибрати. Буду піднімати це питання», - такою була відповідь.

Подорож до стражденного міського потічка (Горпинки) по вулиці Першотравневій супроводжував депутат Сергій Бородкін: «Є кілька громадян, які самостійно взялися впорядковувати прибережну смугу з правом на ній господарювати в установлений законом спосіб. Яким чином мотивувати інших – питання. Але його потрібно вирішувати». У районі мосту (встановленого власним коштом мешканцем вулиці) тепер можна побачити простору розчищену ділянку серед щільних заростей, густо перемежованих сміттям. Якщо добре вдивитись, то можна розглянути струмок. Господар з протилежного боку мосту також не проти впорядкувати берег (це робота не на годину: для того, щоб сміття зібрати, до нього треба прорубати шлях). Але і ті, хто уже щось почали робити і ті, що збираються, очікують допомоги з боку міської ради.

Невідомо, як реагують інші депутати на подібні проблеми у місті і чи проінформовані вони про життя, труднощі, ініціативи громадян. Багато мешканців стають до прибирання самостійно чи організовуються у групи. І не лише для вирішення питання благоустрою. ЛЮДИ Є. Сподіваємося, що буде і ГРОМАДА.

Богдана СУКОННИК

«Вони живуть у смітті. Тут немає сміттєбаків, немає сміттєвозів, сміття тут кидають під ноги, пізніше із ним граються діти з виразками на голові і шкірою, яка відшаровується. А коли йде дощ, то вулиці перетворюються у ріки із зловонного сміття. У кожному селі є власне сміттєве поле, котре вечорами дуже гарно горить, викликаючи легкий приступ нудоти при кожному подиху. Тут кінець, друзі, і ні краплі надії. До цього часу у мене перед очима постає картина, де абсолютно голий чоловік прочищає забиту каналізацію, що вийшла із берегів.

Гаїті – тут не хочеться жити і страшно помирати. Їх майбутньому не загрожують великі зміни, це вічне глибоке дно розвитку цивілізації»

«Гаїті. Двадцять днів у пеклі». Микита Дьомін.

(Більше читайте за покликанням: http://argumentua.com/stati/gaiti-20-dnei-v-adu)

 <<<