ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА
ТАЇСІЯ ДОСЧАНОВА

ТАЇСІЯ ДОСЧАНОВА народилася 2 травня у місті Бар. Родина педагогів та інженерів, мальовнича Слобода Ходацька та спілкування з учителем-новатором Борисом Нетупським вплинули на формування поетичної душі й бунтівного характеру. Крокуючи слідами матері, обрала спеціальність «Дошкільна освіта» і здобуває вищу освіту в БГПК ім. М. Грушевського. Із чотирьох років зацікавилася хореографією, займалася у відомому в місті колективі «Денс-стиль», здобуваючи перші місця в обласних, регіональних та міжнародних чемпіонатах зі спортивних танців. Знаковою у цьому випадку стала подорож із колективом до сусідньої Польщі.

Перебувавши під час загострення сутичок на майдані, дівчина подорослішала – з’явилися вірші на тему війни, а також вірші, які присвячуються тим подіям. 2017 рокубрала участь у науково-мистецьких урочистостях «І музика, і слово, і сльоза…» під керівництвом Тетяни Яковенко в обласному Будинку культури вчителя.

ГРІШНА

Дзиґонить покрай світу вколисаний сад.

Видно ген запорошену інеєм вишню –

Ледь нагадує інше життя й маскарад,

бо за ніжку підвішана ягода грішна...

І чорніє їй личко, воно – мов сургуч.

Ще й від холоду,  певно, гнила серединка.

Самотинна... І діток у неї нема… 

Пустотіла, красива, нещасна, тремтлива...

***

Розкажи мені казку про вишні й сади,

Нагодуй мене хлібом без солі.

Ти на вушко мені шепочи, колиши

не словами, а хвилями моря.

 

Розкажи, що кохаєш єдину – мене.

Доведи, що з тобою – навіки.

Не знімай окуляри рожеві, не смій…

Хай душа перкалева радіє.

***

Його гроза і досі не дає заснути...

То краплі голосу холонуть на лиці.

О, Боже, як мені усе за мить забути?

Він пригортав і пестив у пітьмі...

 

ДЕЖАВЮ

І
Фарбує сонце ніч у день – 
Зустрілися мертвотно очі.
Не місце там для теревень, 
де зорі – мов суворі зодчі… 
ІІ

У неї – вузликом волосся,
У нього – чорно-сиза кава.
Не так у двох усе сплелося.
Що доля – то неначе лава. 
Немає у душі сонетів,
І свічі не горять у спальні.
Антени міста ловлять Бога 
або слова нетривіальні…

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ
Сонце визирнуло з-за хмари – 
жито визріло б у полях… 
Але в Києві на Хрещатику 
за свободи зібравсь майдан. 
Вже не той… Бо запахло димом. 
Пахнуть смерті – не помаранч… 
Знову беркут. Чуже, своє – де? 
За державність кривавий тан? 
Знову беркут. Франка згадаймо… 
Не гвоздики їм… А коктейль… 
Знову бісів позапрягали? 
Проти ангела злато йде… 
Вдома батько та мати плачуть,
що синок навіки пропав… 
Людські діти за що – каліки? 
На майдані стояв… Упав… 
Сину, правди таки добивався? 
Україну відзахищав
Так, що Богові знагодився 
і вступив до небесних лав. 
Залатали і заплатили – 
рани, транші, борги, хрести… 
Боже, чом не змогли донині ми
хиже птаство перескубти?!

***

Розцвілися луки молоденькі,
Маківки голівки підняли… 

Але мати очі прогляділа – 
Сина жде, що на війні загиб…

Воїне, роздертий за країну,

За дітей, за мову, за метал,

Вченим стати міг для України,

Може, ти живеш у небесах?

Чи стоїш велично й нерухомо 

В пам’ятнику посеред села? 

Боже мій, яка по тобі тиша…

І яка до тебе далина…

В Бога вірив, цілував ікони –  

як дівчат, натхненно цілував.

Рід уже щитом у серці стигне.
Спис і землю рідну підійняв…

Розцвілися луки молоденькі,

Маківки голівки підняли… 

Але мати очі прогляділа – 

Сина жде, що на війні загиб…

ЛИСТ МАТЕРІ НА ВІЙНУ

О, сину милий, крихітко рідненька,

Тебе-кривавця бачила вві сні…

Усе горнула до грудей, тремтіла

над карі очі, на святій зорі...

Не плачу, любий, ні, я ж обіцяла.

Умилася до болю – вже й німа.

Чекаю. Та, напевне, не діждуся…

Помру… То припаду хоч до листа…

Старію, як і хустка й тин, мов хата…

Молюсь до Бога… З уст – аби луна.

А серце рветься, тьохкає, мов кача…

Мов по Тисині… Мов тебе нема…

БЕРКУТ
Пахне димом, пахне смертю –

Хиже птаство за своє…
Знову хлопченят калічить,
Знову проти люду йде…
Вдома рідні ридма плачуть,
Що синочок десь пропав -
Знову за свободу й правду
На майдані відстояв…
Він же правди не домігся -
Беркут вивіз у ліси…
Там Франка читали хлопці,
Щоб не блідли голоси…
На морозі роздягнула
Не одного беркутня…
«Слава нації!» - й убито
не одного козака…
Приховати вже не вдасться
Рани краю вікові!
Певно, хиже слово «беркут»
Проклинатимуть усі…

***

Запахнув пиріг – ніби вчора бабуня пекла,

Ще й цвіт яблуневий, що ніжно і досі плекала б,
А ще – виноград, що поліз навпрошки до вікна,
Немовби тоді, коли бабця на призьбі співала…
Зустріла мене біля хвіртки, неначе жива,
Поїла б мене молоком, пригощала би хлібом.
Відчула ж я запах родини, як стала дитям,
Раділа весні – і зросла, подоросліла ніби…
Ти вміла за тінню, за сонцем ходить у жнива,
Колись колосилась пшениця – неначе волосся.
Коли ти була молода, походжала в стрічках,
А зараз у снах – тільки хустка. І небо голосить.

Бабуню, ти часом вітаєш мене у травневому сні,
Сумнаво, напевно, без нас? Я питаю неба.
Ти, може, відчула, що завше потрібна, мені
На жаль, поміж нами зірниці тепер і планети…

***

Туман біліє – завіса над будинком.
Рожево-синій дим пронизує в шибки.

Глухий собака гріє лапу нишком,

Лиш поглядом прочитує життя рядки.

Ранкова евфонія позбавлена скавчанням,

Господар мається – голодне з вечора дитя.
Калини цвіт засушений спасення..!

Мабуть грішили… Чекайте каяття…

БЕРКУТ

Пахне димом, пахне смертю –

Хиже птаство за своє…

Знову хлопченят калічить,

Знову проти люду йде…

Вдома рідні ридма плачуть,

Що синочок десь пропав –

Знову за свободу й правду

На майдані відстояв…

Він же правди не домігся –

Беркут вивіз у ліси… 

Там Франка читали хлопці,

Щоб не блідли голоси…

На морозі роздягнула

Не одного беркутня…

«Слава нації!» – й убито

не одного козака…

Приховати вже не вдасться  

Рани краю вікові!

Певно, хиже слово «беркут»

Проклинатимуть усі…

Максим КРАВЧУК, студент БГПК ім. М. Грушевського

 

 <<<