ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА
ДІАНА НИКИФОРУК

ДІАНА НИКИФОРУК має талант. Талант до якоїсь ментальної невагомості та осяйності. Мені подобається її риторика, її слово, хоч картина світу Діани вкрай зідеалізована.

Це м’яка проза, яку читаєш в трамваї чи автобусі й вільно забуваєш, отримавши той заряд патосу, яким авторка начиняє свої тексти. Вони будуються довкола якоїсь максими й мають післясмак притчі. Але від того не втрачають своєї цінності (нехай і для свого творця).

Нині вона демонструє вам те, що має на віру. Тому прочитайте – будьте сміливими й терплячими. Хто знає, як може змінитись ваше життя.

КОЛІР

— Колір… Від нього залежить усе! – промовив повільно старенький дідусь, тримаючи пензлик у руках.

— Ти так говориш, тому що ти художник.

— А ти, музиканте, як вважаєш?

— Я не знаю, дідусю… − сказав маленький Тимофій і засумував. Йому часто ставало сумно, коли він не знав, що відповісти своєму дідусеві. Тіма вважав його надзвичайно розумним, і говорити «я не знаю» для нього завжди дуже соромно! − Я люблю музику, але я не думаю, що від неї залежить прямо все! – виправив своє положення Тимофій.

— Синку, ти маєш це відчути.

— Що відчути, дідусю?

— Те, від чого залежить усе.

— Я маю відчути колір? Те, що відчуваєш ти? – розгубився маленький Тимофій.

— Ні, Тімошко. Я відчуваю колір, бо я художник. Моя пристрасть – малювати картини. Я переписую реальний світ або створюю свій. Це спосіб мого життя. Це навіть не хобі. Це – я. Ось чим я живу: з’єдную такі кольори, які ще ніхто ніколи не з’єднував. Малюю з таких ракурсів, з яких ніхто ще ніколи не малював. Описую пензлем небо так, наче від цього залежить чиєсь життя. Я перетворюю у картини все: людей, перехожих, сусідів, ліси, поля, захід сонця, море, озера, річки, гори, ракушки. Навіть є малюнок нашого котика Пушка.

Коли смуток бере верх над мною, я беру до рук пензлик, фарби і полотно. Це моя утіха.

— Клас! – вигукнув малий Тіма. Я також хочу мати утіху.

— А ти її хіба не маєш?

— Я люблю коли батько грає на гітарі. Мені тоді так спокійно і весело! Я тоді нічого не боюся. Наче музика моя охорона!

— Сину, то ти уже знайшов свою пристрасть?

— Ти вгадав!

— Справді? Та ну?! Хіба ти так любиш музику?

— Обожнюю, діду! – Тіма аж підскочив. Його очі загорілися. Він ще довго розповідав, як батько грав йому на гітарі, а він – танцював у такт.

Дід дивився в його очі і щасливо посміхався.

«Цей малий має ціль, має пристрасть. Не проживе даремно життя. Просто не посміє» − крутилося в голові діда Панаса.

А малий далі продовжував завзято розповідати про свої плани на майбутнє: коли він закінчить школу, то буде подорожувати світом з гітарою й цим заробляти на життя.

Дід слухав і сміявся.

«Як все просто в малих дітей» − подумав Панас.

«Я хочу бути таким розумним, як ти, діду. І буду таким. От побачиш. Я все розумію… Все… І що таке пристрасть, і що таке ціль. Я такий, як ти, діду» − думав шестирічний Тимофій.

Ось так вони сиділи до самого заходу сонця, на лавці, біля одноповерхового цегляного будинку, і мовчали.

Кожен у своїх роздумах.

Дід вимальовував на полотні смарагдові ліси. Він знайшов той самий колір, від якого залежить все… Смарагдовий.

Тимофій щось бринькав на гітарі. Він знайшов той самий акорд… Від якого залежить все… До мажор. І тепер у його арсеналі є перша пісня, яку він склав сам.

Іноді дід не знає, що писати пензлем. І шукає потрібний колір. Один лише колір і картина сама вимальовується, спершу в його голові, а потім − на полотні.

Маленький Тимофій не до кінця розумів фразу «те, від чого залежить все», але намагався у всьому наслідувати свого дідуся. Тому шукав той акорд, від якого «залежить все». І знайшов. І склав пісню.

Дід Панас був художником на всю країну. Його знали всі, та наслідували молоді художники. Це для маленького Тимофійчика він був дідом Панасом, а для інших – поважним Панасом Карибським.

Згодом, у Тимофія Карибського було не менше наслідувачів, які шукали «те, від чого залежить все», і творили неймовірні витвори мистецтва, творили себе.

Текст  Діана Никифорук

Валентин Майданюк.

 <<<