ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА
МАРИНА КИЧАК

МАРИНА КИЧАК – хороший автор. Вона пише в каноні художньої публіцистики, вибудовуючи текст великими монолітними блоками, нагнітаючи атмосферу численними тропами. Це правильна публіцистика, створена з дотриманням всіх вимог стилю-жанру.

Цей текст непозбавлений свого ритму, своєї енергетики. Зрозуміло й доступно – таким принципом керується Марина. Є в ньому якась мелодія – відчуйте, а коли не відчули – перечитайте ще раз.

Особливо мені подобається, як авторка декламує свій твір сама, її інтонації та паузи, постійний придих та визвучування дзвінких приголосних. Проте… це вже зовсім інша історія.

МІСТО, КОТРЕ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

Бар… З одного боку звичайне місто, хтось скаже навіть – непоказне. А, якщо придивитися, поріднитися, відчути – дивовижне. Записана і не записана, описана і не описана історія його, як величний дуб, корінням йде глибоко, тримається міцно, аби пружне, могутнє віття височіло у віки, аби воно зазеленіло через тисячоліття так само, як зеленіє своїми великими і маленькими здобутками, своїми великими і маленькими людьми, своїми красотами, своїми щедротами так само, як і цієї прекрасної весни.

Коли заходить розмова про рідне місто, здається, що можеш говорити день і ніч без упину. А врешті – мовчиш, посміхаєшся, а зліпити до купи весь цей рій думок, клубок емоцій, безліч згадок не можеш. Мовчиш, посміхаєшся, мовчиш. Кажеш: «Тут…ну…непогано. Навіть добре». І всі слова – не ті, коли намагаєшся описати те саме відчуття: відчуття домівки посеред вулиці багатотисячного міста. А особлива німота настає тоді, коли треба описати, що відчуваєш, коли ти не тут. Здавалося б, більшість молодих людей мріють про велике місто, вірять, що десь далеко їх чекають здійснення мрій, грандіозні можливості і всі можливі блага, словом, золоті гори. Але кожен, хто не має «задатків» манкурта знає, як щемить, тремтить, лоскоче, пощіпує, тисне, захоплює, тріпотить, бамкає, тріщить, кричить, ломиться, натягується, немов струна,десь на тому краєчку душі, до якого кріпиться сталево-міцне коріння пам’яті і любові до своєї рідненької малої батьківщини.

І куди б не відносили тебе буремні хвилі і потужні течії бажань, мрій, можливостей і невдач божественного океану долі, ти пам’ятатимеш. Захочеш повернутися чи ні, зможеш або й не зможеш ступити на знову на землю, котра наповнить тебе могутністю віків і силою пращурів, це місто буде з тобою. Ти нестимеш його у своїм серці, глибоко в душі. Ти пам’ятатимеш.

Пам’ятатимеш випадки, які траплялися з тобою, вулички, місця, історії з книжокпро Бону Сфорцу, Барську конфедерацію, працю Грушевського, будиночок Коцюбинського. Все одно згадаєш. Посміхнешся, помовчиш. Бо знаєш – це  завжди буде з тобою.

Текст  Марина Кичак

Валентин Майданюк.

 

 

 <<<