СУСПІЛЬСТВО
І ДО НАШОГО БРАТА ПРИЙШЛА КОРАЛОВА ДАТА

Учні 10-В класу Барської середньої школи №1 випуску 1982 року провели традиційну зустріч, яка була відзначена, як 35-та річниця. Зазвичай прийшли до стін рідної Альма-Матері, в переносному значенні, місця, де виховувалися та набували певної освіти.

Якщо слідувати весільним шаблонам, то всі річниці мають свою назву, і тридцять п'ята - не виняток. Цю дату називають кораловою. Вважається, що за стільки років колишні школярі повиростали, завели свої сім’ї та родини, які стали справжнім кораловим островом посеред бурхливого моря життя.

На подібних заходах, тим паче через такий поважний проміжок часу, як правило, не йдеться про романтику. Уже більше розповідається про дітей та внуків. Так, для прикладу, у Дмитра Бригадира, котрий мешкає у Козятині троє внучат; у Тамари Щупачинської (дівоче прізвище), вже четверо і вона по праву тримає в цьому питанні пальму першості.

Вдосталь натиснувши один одному рук і дещо стомившись від дружніх обнімань, адже з «технічних причин» тридцятиліття було пропущене, зібралися в класній кімнаті, де пройшли шкільну повірку під пильним оком класного керівника В.М. Ястремського. Непроста йому свого часу дісталася ноша, бо клас був не з простих і міг будь-якої миті викинути «коника». Тому ніхто з вчителів не прагнув експериментувати на власних нервах і репутації. Віктор Михайлович ризикнув і, думаю, що не жалкує. Не такі ми вже були вередуни, як про нас говорили. Був нормальний творчий клас, який перекривав власними силами чимало спортивних змагань (брати Олег та Ігор Голодюки, Дмитро Бригадир, Олег Юрков. Олександр Дерев’янчук та інші), культурно-масові заходи, зокрема факультативні спектаклі під орудою вчителя російської мови та літератури Едуарда Панішевського. А чого був вартий виступ нашої «доморощеної» «Абби». Це зараз двійників більше, ніж у лісі грибів. А тоді при союзі у затемненій залі нас прийняли за справжнісіньких гостей із північної Швеції. Дехто на хвилі фанатизму поліз навіть брати автографи. Словом, було всього, і навіть такого, що й дітям та внукам можна розказати.

Нашим «хлопцям» вже добряче посріблило скроні. А «дівчатам» нема вади. Хоч зараз сади за парти – такі ж молоді, усміхнені, жартівливі. Виходить, що в сім’ях більше за все переживають жінки, а сивіють чомусь чоловіки.

Тут же, у класі, хвилиною мовчання помянули тих, кого вже немає на нашій грішній землі – Світлану Ковбасюк та Юру Яцкова. Земля їм пухом, царство небесне і вічний спокій.

Випускники 10-В 1982 року «розливу» зірок з неба не хапали. Більшість з нас знайшли свій шлях у житті, дехто йшов, як кажуть, через терни, але головне в житті гідно нести свій хрест і залишатися за будь-яких ситуацій людиною. Про це, до речі, сказав Олег Голодюк, згадуючи слова свого батька Леоніда

Ананійовича: «Людина, як запалений сірник у темній кімнаті, чим більше вона зробила добра, тим світліше буде у приміщенні».

Прикро, що не всі змогли прийти на зустріч. Особливо барчани, які познаходили «стовідсоткові» відмовки. Натомість приїхали однокласники з Вінниці, Фастова, Козятина. Не добралися до пункту призначення через поважні причини Наталія Анісімова (Канада), Валентина Тарапата (Москва), Лілія Глуговська (Санкт-Петербурга). Десь у липні планує з’явитися Олександр Ануфрієв, наш «Цюня», який мешкає у сусідній Білорусі.

Кажуть, що у традиціях коралової річниці організовувати свято поблизу водойми. Але, щоб досхочу поспілкуватися, нам вистачило тієї води, якої з газом і з градусом було вдосталь за святковим столом.

Бар вже готувався до сну, а ми все не поспішали розходитися, насолоджуючись обопільним спілкуванням. Хто знає, коли випаде наступна нагода, - може через п’ять років, а може й пізніше.

Коралова зустріч - це ще один рубіж на шляху до золотої. Дай, Боже, нам і до того часу бути гідними всілякої поваги за свою терплячість і душевні якості.

Сергій РОГАЧ

 

 <<<