СУСПІЛЬСТВО
БАР В РОКИ ГЕТЬМАНАТУ ПЕТРА ДОРОШЕНКА

На минулорічний  ювілей міста, було розпочато серію краєзнавчих розвідок з історії Бара, що були розглянуті та увійшли до збірника матеріалів ІV Міжнародної науково-практичної конференції «Барська земля Поділля: європейська спадщина та перспективи сталого розвитку» (до  615-ї річниці першої документальної згадки про місто Ров,  475-річчя з часу надання місту Бару магдебурзького права та 150-річчя з дня народження  М. С. Грушевського), яка відбулася 9–10 вересня 2016 року. Наш цикл продовжує стаття провідних київських науковців Юрія Мицика та Інни Тарасенко, у якій автори розповідають про життя у Барі в роки гетьманату Петра Дорошенка.

Стаття буде цікава не лише науковцям, а й поціновувачам історії та усім барчанам, котрим небайдуже минуле рідного міста.

 В статті розглядається історія  Бару в роки гетьманату Петра Дорошенка, коли  місто перебувало в центрі боротьби між Гетьманщиною, Річчю Посполитою, Османською імперією та Кримським ханством. Використані як опубліковані джерела, так і неопубліковані, які знаходяться переважно в архівосховищах Кракова. Встановлені важливі факти військової історії міста, присутності у ньому як українських (М.Ханенко, І. Сірко), так і польських (Ян Собеський) видатних політичних і військових діячів.

Славна історія старого Бару – одного з найважливіших центрів Поділля вивчена недостатньо. Особливо це стосується його історії періоду сумнозвісної Pуїни другої половини ХVІІ ст., зокрема в часи гетьманування Петра Дорошенка 1665-1676рр. Тут можна назвати лише капітальні монографії Дмитра Дорошенка та Валерія Смолія і Валерія Степанкова, де побіжно згадуються події тих часів, що стосувалися Бару. Нововиявлені джерела польських архівосховищ з цієї ж проблематики були частково уведені в обіг у даній статті.

 Отже, одна з перших згадок про Бар в цих джерелах відноситься до 16.11.1667р. Коронний гетьман  Речі Посполитої Ян Собеський в інструкції своїм послам у Чигирин погоджується вивести польські війська з Бару, щоб не було кривди українському населенню. Але через короткий час українсько-польський конфлікт знову загострився і польський комендант Білої Церкви Стахорський у порозумінні з московським воєводою Києва Шереметєвим в перші місяці 1668р. поруйнував околиці Бару й Лисянки. Дорошенко в пошуках союзників все більше схилявся до південного вектору (Османська імперія, Кримське ханство), оскільки Московська держава і Річ Посполита прагнули знищити Українську державу – Гетьманщину.

Восени 1668 р. Дорошенко поставив 6000 союзної орди на зимові квартири на Волині й Поділлі, в т.ч. і в Барі. У листі Дорошенка від 17(7).12.1670р. до короля Речі Посполитої Михайла Вишневецького мова йшла і про місце мирних переговорів, причому замість відносно далекого Острога пропонувалися Меджибіж або Бар. Але українські посли були підступно вбиті поляками у січні 1671 р., причому одного з них, сотника Подільського полку, було вбито під Деражнею в околицях Бару (за деякими даними: трьох послів). У березні 1671р. Собеського інформував шляхтич Мочидловський з Бару, що на Польщу йде білгородська орда.

 Під Стіною 4 000 ординців з’єдналися з козаками Дорошенка і рушили під Бар і Меджибіж. Ординці набрали ясиру (білгородців-ногайців очолював Карач-мурза), але на зворотному шляху на них напали жителі Бару і відбили багато ясиру та здобичі. Дещо детальніше свідчать протоколи допиту від 04.03.1671p. полонених (козака Кіндрата з Пирятина і білгородського татарина Галіла). Kіндрат був сердюком сотні Антона з полку Жеребила, що стояв в Усті бершадському. За наказом Дорошенка козаків (відібраних по десятку  з кожної сотні) було направлено під командування наказного гетьмана Гоголя, щоб з’єдналися з ордою під Стіною. Вони пішли між Баром і Меджибожем, а коли частина поверталася з походу, на них вдарили барські люди і відбили чимало ясиру із здобиччю і захопили в полон з цього серденяцького полку трьох, з котрих двох залишили в Барі, а одного (Кіндрата) відправили у Львів до гетьмана Собеського.

У тому ж місяці великий коронний гетьман Ян Собеський (майбутній король) наказав чернігівському каштеляну Сильницькому зміцнити тодішній кордон з Гетьманщиною на лінії Кам’янець - Бар - Меджибіж і той відправився до згаданих міст з військами. 28.03.1671 р. під Меджибіж підійшла свіжа орда, за якою має вирушити козацький полковник Бускевич. Сильницький негайно вжив контрзаходів, зокрема, послав роз’їзди під Меджибіж і Бар. Потім поляки відбили Бар і зміцнили свої гарнізони на Поділлі. У Барі його чисельність коливалася від двох до восьми тисяч. Це було зроблено вчасно, бо козаки із свіжою ордою рушили під Меджибіж. Поляки направляють туди і під Бар свої роз’їзди. 16 липня в околицях Бару з’явилася 40-тисячна орда, яка намірялася йти вглиб Польщі. Роз’їзд з-під Бару приніс вість: брацлавський сотник оголосив своїм козакам, що вони будуть облягати Бар.

У новині зі Львова від 30.07.1671р. повідомлялося, що табір Дорошенка під Баром, сюди стягуються війська, до яких має приєднатися хан з усіма ордами.  Бар козаки штурмували тричі, але безуспішно. 7 серпня прийшла нова вість про те, що Дорошенко прагне взяти Білу Церкву. Брат гетьмана – Григорій з 2000 козаків і 6000 орди йде на Бар з боку Стіни. Назустріч їм виступив сам Собеський і тихо пройшов повз нього в ніч з 23 на 24-е. Але попереджений Григорій вже відступив до Брацлава, де вчинив запеклий опір польським військам. Зазнавши невдачі, Собеський відступив під Бар і став під містом вже 31 серпня.                      Новина від 10.09.1671р. з Кам’янця-Подільського говорить, що Дорошенко послав понад 2 000 ординців з наказним гетьманом Воронченком, щоб він міг затримати польське військо під Баром, поки гетьман не підійде на допомогу. Все-таки поляки згодом взяли гору, про що пише новина з табору під Баром від 21.09.1671р. під Вінницею.

Криваве протистояння змусило сторони розпочати мирні переговори, які вирішили провести в Барі. Але в козацькому таборі стався розкол і претендент на булаву уманський полковник Михайло Ханенко схилився на польський бік і здав полякам Брацлав. 3.10.1671р. шляхтич Пжкоровський писав до коронному підканцлеру Ольшовському зокрема про те, що Ханенко послав своїх представників до короля Михайла Вишневецького та коронних гетьманів під Бар, повідомляючи, щоб своє військо з’єднали з Військом Запорозьким. 2 жовтня військо рушило з-під Бару, кіннота – під Брацлав. Собеський продовжив війну і вирушив на Могилів, причому умисно три дні, щоб переконати козаків у великій польській силі, переправлявся через греблю в Бару.

Скоро польська влада поширилася майже на все Поділля. Тоді у гру вступив потужний союзник правобережної Гетьманщини – Османська імперія. 20 листопада у Барі було отримано вість, що передові частини турецького війська перейшли Дністер і вже з’єдналися з Дорошенком. Вони почали швидко встановлювати владу в Поділлі. Поляки укріплялися в Могилеві, Рашкові і Барі. У останньому стали такі частини: полк Станіслава Липинського, також хоругви львівського ловчого Стшалковського та перновського ловчого Друшкевича. Сюди відійшов з своїми силами і Ханенко.

Але турки й татари перейшли в контрнаступ. 25.06.1672р. в Меджибіж прийшла вість із Бару, що 20-го числа орда рухалася на Вінницю, Немирів та інші подільські міста. Після взяття турками Кам’янця-Подільського коменданти гарнізонів подільських міст здавали без бою свої міста, в т.ч. й Бар, Дорошенку, за умови їхнього вільного відступу до Польщі. Але несподівано для Дорошенка в подільські міста увійшли турецькі гарнізони. 16.02.1674р. в Меджибіж прибула якась духовна особа і принесла вість, що татари й черемиси залишаються в Барі і закликають до міста 5 000 ординців. Цей загін підійшов до Бару 5 березня і сточив бої з польськими хоругвами. Потім знову гору стала брати Річ Посполита і 11.11.1674 р. Собеський опанував Баром, вибивши звідти турків і татар-черемисів. На польський бік схилився й Іван Сірко і польський реґіментар Моджеєвський запропонував йому обрати для побуту Бар, Деражню або Вінницю. Про це пише й новина з Кальника від 01.12.1674р., зокрема, говорить про присягу королю подільського полковника Остафія Гоголя. Видно тоді ж Гоголь став наказним гетьманом.

У 1675р. польські сили на Правобережній Україні були розділені на три групи, одна з них стала на лінії Кальник ‒ Бар ‒ Костянтинів. Ян Собеський укріпив  піхотою «недоруйновані фортеці, тобто Язловець, Меджибіж, Бар і Станіславів, забезпечив провіантом, осадив людьми». У травні 1675р. польськими залогами була обсаджена значна частина Правобережної України. Командуючим над ним Собеський (вже король) призначив Анджея Моджеєвського, який розробив план дислокації польського війська в трьох «колонах» або лініях. У другій «колоні» значився й Бар. Пізніше більша частина цих військ була кинута проти турків, а в Полонному й Меджибіжі мали стати литовські війська й охотницькі козацькі полки під командуванням наказного гетьмана Остафія Гоголя. Турецько-татарсько-ногайські війська захопили Рашків та Могилів і повели наступ на Львів, але Бару й Меджибожа їм не вдалося взяти. 

У червні ординці зазнали поразки під Баром і декого із значних полонених поляки відпустили, щоб розпочати мирні переговори. Далі військові дії перемістилися під Чигирин. Дорошенко був змушений капітулювати, не витримавши військової потуги двох імперій (Московської держави і Речі Посполитої). Частина Поділля до кінця ХVІІ ст. перебувала під владою Османської імперії, потім там на сто років встановилася польська влада. Але до останнього моменту Дорошенко сподівався на сприятливий розвиток подій, на підмогу. Цікавився він і справами Бару, Брацлава й Меджибожа…

Джерела про Бар часів гетьманату Дорошенка в переважній більшості польські. Вони говорять про військово-політичні аспекти і засвідчують важливу роль міста як важливого центру Поділля, як вузла польсько-українського протистояння. Подальші пошуки в польських архівосховищах сподіваємося проллють більше світла на історію міста цієї доби.

Юрій МИЦИК, доктор іст. наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української  історіографії та джерелознавства  ім. М. Грушевського НАН України.

Інна ТАРАСЕНКО, кандидат іст. наук, науковий співробітник Інституту української  історіографії та джерелознавства  ім. М. Грушевського НАН України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 <<<