СУСПІЛЬСТВО
ЩО В СИМВОЛІ ТОБІ МОЄМУ АБО ПРОГУЛЯНКА БЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ, АЛЕ З МОРАЛЛЮ

Не дивуйтеся, шановні читачі, що назва статті об’єднала у собі репліки двох видатних поетів. Адже вони були ще й видатними громадянами своєї держави. І для того, щоб відчути важливість проблеми, що є темою статті, давайте звернемось до тлумачного словника.

Отож, символ (із грецької - ) – умовне позначення якогось предмета або поняття. Він може бути виражений словом, музикою, але найчастіше – увіковічнюється малюнком. Один лише погляд – і вже зрозуміло, що цей парубок нізащо не вболіватиме за «Металіста», але надсадить литки і голосові зв’язки, коли гратиме «Динамо». Все зрозуміло, і я запрошую вас на прогулянку вулицями нашого міста…

…Ви зупиняєте приємну розмову і розмірену ходу, ошелешено дивлячись на мене. У моїх руках піднята просто з-під ніг упаковка від зернят «Гривенька», з якої сумно й мудро дивиться рівноапостольний князь Володимир Хреститель. Ця упаковка обтрушується і кладеться до пакета. І у вас може початися істерика, бо далі напрям нашої ходи – до найближчої сміттєвої урни, з якої кричить «Пробі!» пляшка «Верхівської перлини» із зображенням каплиці над джерелом.

Символи, як і люди, бувають простими й вельможними, власними і державними. У цих «малюнках» - людська пам’ять, побожність, вірність і честь, щастя, надія на будучину. Тому й викликає щонайменше здивування і відразу духовна сліпота й неперебірливість у засобах реклами наших виробників. Так, ФОП Пержар С.А. з Могилева-Подільського бажає розрекламувати своє смажене соняшникове насіння як найдешевше, узявши за упаковку зображення державних грошових купюр. І тепер благовірний князь Ярослав Мудрий – будівничий славетної Софії Київської, державотворець Русі-України («Двогривенька»), гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа сусідять на торгових полицях та у сміттєвих бачках із «ZaraZa!(ою)» (як не дивно, теж із Могилева-Подільського, ЧП «Подільський Прометей» - зверніть увагу на назву фірми!) та «Байдиками» (декор яких узято з творів народної художниці Марії Приймаченко).

У православних християн є гріхом неблагоговійне ставлення до зображень святинь – Хреста Господнього, ликів святих, храмів.Від того, що на упаковці навішено хрестик, зображено великомученика Георгія Побідоносця, Києво-Печерську лавру, старого ченця (стосується вин «Кагор», «Шепіт монаха»), товар не освятиться, а от гріхів наберуться усі – і виробник, і покупець, виявивши ось таку «духовність», скільки б не жертвували на храм. Бо використовувати церковну символіку має право тільки Церква!

Але ідуть вулицею юні і не дуже, несучи на футболках (або, прости, Господи, у вухах) здоровенного (на всі груди або спину!) хреста. Стоять стрункими шеренгами пляшки «Верхівської перлини» на базарі, наповнені по горло молоком або олією. Наповнюються по вуха пакети «Місто» із зображенням Успенського собору і костелу праведної Анни, монастиря апостола Іоанна Богослова згромадження сестер-бенедиктинок, щоб, відслуживши своє, відправитись на смітник. Тому й не дивуйтеся, шановні читачі, зустрівши своїх інтелігентних знайомих біля урн із сміттям. Вони рятують святиню від бездумного знущання! Тому є й настійне прохання до власників торгових марок «П Е Р Жар», «Верхівська перлина», «Місто» та інших: ЗМІНИТИ логотипи своєї продукції! Бо вже чую від своїх візаві знічене бурмотіння: «А чого ж вони таке випускають?»

Під оцим кутом зору слід добре подумати, де розміщуватимуться логотипи міста, розроблені Сергієм Мірчуком, Альоною Іванішеною, Володимиром Рязанцевим. Невже й вони потраплятимуть на смітник?!

Невже, вперто тьопаючи доєвропейських цінностей, ми топтатимемо власні святині, без яких і Європа не відбулась би? «У яку варварську країну ти мене віддав! Будинки тут лиховісні, церкви вбогі, а звичаї страхітливі», - писала із Парижа Ярославові Мудрому дочка Анна. Освіченістю, витонченістю манер, милосердям і шляхетністю Європа зобов’язана князю Київському Ярославу та його родині, а ми його – у смітник!

Недарма кажуть, що одного разу історія спочатку відбувається як трагедія, а потім повторюється як фарс. Мова про державний символ – прапор. Це – святиня, символ цілого народу! Але коли його обстріпали вітер та дощ… Коли його піднято над свинарником… Коли його кольорами розмальовано двері гаража або туалет! Або – забризканий грязюкою та погнутий у результаті ДТП місток-гребелька через Рів, до якого тепер нікому нема діла…

Ні, час уже закінчувати прогулянку! Вибачте, шановні читачі, за неочікувані її повороти, за відсутність розваг та веселощів. Ви можете додати ще багато власних спостережень. Ми разом добре зрозуміли, що для нас значать малюнки-символи! Ви, можливо, й тепер стенете плечима: «От, якби наказали й проконтролювали!»

А серце нам нічого не наказало?

Тетяна СІЧКО

 

 <<<