КУЛЬТУРА ТА МИСТЕЦТВО
КОНЦЕРТ ГУРТУ «ТІК»: ТРУБА ГРАЄ -  БАР СПІВАЄ

Концертні замітки

На стадіоні «Колос» відбувається справжнісіньке свято веселощів, музики та драйву. Барчани зустрічають гурт «ТІК» з сольним концертом.

А поруч із цим, 13 серпня, вся Україна радіє, нарешті дочекавшись прем’єри нового запального кліпу «Робот», але особливими щасливчиками відчували себе жителі саме нашого міста, бо мали змогу вживу послухати музичних улюбленців.

До місця зустрічі з артистом барчани сходилися цілими родинами. Були навіть батьки з немовлятами на руках, що доводить справді всенародну любов до Віктора Бронюка.

Двогодинний концерт більше нагадував теплу зустріч хороших знайомих, що давненько не бачились, аніж взаємостосунки в режимі зірки та глядача. Майже перед кожною піснею соліст пригадував цікавинки з свого яскравого студентського життя, що пройшло у Барі, передавав палкі слова вдячності колишнім викладачам та одногрупникам, дякував запальній публіці, що з задоволенням не лише «підспівувала», а й «підтанцьовувала» під драйвову музику. Дійство було наповнене щирими зізнаннями і приємним спілкуванням. Як і очікувалося, воно стало прекрасним сімейним святом, яке очевидці ще будуть згадувати дуже довго.
 

Отже, 13 серпня – дата, що надовго запам’ятається жителям нашого міста. Глядачі щиро натанцювались під веселі хіти: «Свєта», «Сірожине пірожине», «Вчителька», «Біла хмара, чорна хмара», «Гуляй, народ» й «Білі троянди».

Бурхливим захватом та оваціями зустрічали лірику: «Апрєль», «Абонент», «Для мами» і дружно підіймали запальнички чи вогники телефонів під перші звуки патріотичних пісень: «Запах війни», «ІсторіЯ» та «Люби ти Україну».

Але не тільки для містян концерт став особливим. Віктор Бронюк, соліст гурту «Тверезі і Культурні», жив і вчився  у Барі з 1994 по 1998 рік. А сольний концерт у місті, де пройшли його студентські роки став для пана Бронюка ще однією здійсненою мрією. Саме у нашому славному містечку лідер гурту вперше взяв до рук гітару та освоїв премудрості музики.

Приїхавши у Бар, перед концертом артист першим відвідав свою першу «альма-матер» – педучилище, яке зараз називається Барським гуманітарно-педагогічним коледжем імені Михайла Грушевського. Оскільки зараз тривають літні канікули, зі знайомих пан Бронюк зустрів лише завідуючу їдальні – тітку Тому і охоронця, який люб’язно запросив оцінити, як змінилося училище всередині.

А поки настроювалась апаратура для вечірнього шоу, ми поспілкувались з лідером гурту «ТІК», а він люб’язно поділився спогадами про студентські роки, одногрупників та викладачів і дорогу до музичного Олімпу.

 

Місто Бар особливе для Вас. Ви певний період свого життя навчались тут. Поділіться цікавими історіями та спогадами пов’язаними з цим періодом життя?

Віктор Бронюк: Багато чого можу розповісти. Це насправді дуже яскравий період у житті. Я приїхав сюди у п'ятнадцять років, на той момент це був 1994 рік. Коли закінчив школу з відзнакою, чесно кажучи вагався щодо вступу. У Бару тоді якраз відкрилося педагогічне училище. Мене зацікавила спеціальність «вчитель образотворчого мистецтва, художньої праці і художник-дизайнер». Так я зробив свій вибір.

Бар тоді був гарним містечком порівняно навіть з Хмільником. Воно було досить таки розвинене індустріально, тут була своя аура: німецькі червоні і білі будинки, будівля педучилища.

Безумовно, що тут відбувались перші цікаві знайомства та зустрічі (сміється). До речі, значна частина часу була проведена саме на стадіоні. Ми ходили сюди на фізкультуру. Бігали та здавали нормативи.

Бар залишив помітний слід у моєму житті. Фактично, саме тут я навчився грати на гітарі. Мій класний керівник в училищі Світлана Леонідівна Бондарчук  грала на гітарі. Я займався з нею на факультативі.  Якось я запитав, чи можна і мені навчитися. Вона відповіла: «Все  просто! Береш акорди і граєш». Вона принесла свою гітару, потім написала, як правильно беруть акорди, грають «перебор» та «бой». А вже за вихідні я почав освоювати ті премудрості. Фактично з того все почалось. Через рік вже сміливо брав гітару до рук на посиденьки у лісі чи біля озера.

Також певний період я займався в колективі «Калинове намисто» в Антоніни Іванівни Сторожук, грав у духовому оркестрі. Це була гарна школа, я вже мовчу про ту кількість спеціальностей яку ми освоїли. Починаючи від  елементарної обробки деревини, закінчуючи  більш-менш складними технологічними процесами.

Часто мене на інтерв’ю запитували щодо того, чи  я не жалію, що втратив два роки. Я їх не втратив, а провів у прекрасному місці.

Сьогодні розповідав колегам що таке «п’яний вугол» і чому він «п’яний». Ділився пригодами пов’язаними з Гармаками, Івановецьким лісом, Капцанівкою. Розказував про парк, про кляштор кармелітів, про костьол і церкву на одному подвір’ї, про Грушевського, про Барське староство, про газопроводи.

Про Бар можу розповідати безкінечно, бо всі спогади яскраві та неординарні. Є й такі історії, що дітям поки розповідати не можна (сміється). Сьогодні їхав до Бару і навіть не міг повірити у те, що у 2018 році буде 20 років як я закінчив училище. Я розумію, що багато чого змінилось з того часу. Сподіваюсь побачити когось із своїх одногрупників. На жаль, з багатьма ми вже повтрачали контакти. Знаю, що деякі зараз займаються викладацькою діяльністю у коледжі, автодорожньому технікумі.

Перед виступом маю хвилювання, бо є тут щось таке, що тримає, якась частинка життя.

Підтримуєте контакт із колишніми одногрупниками чи викладачами?

Віктор Бронюк: З Романом Мочарним. Ми зараз працюємо у громадській сфері, бо я є Головою Наглядової ради благодійного фонду «Подільська громада». До речі, я знаю, що у Барі є чимало громадських організацій. З Романом частенько пересікаємось на різних форумах, тренінгах, адже є бажання у молоді у багатьох райцентрах не їхати з своїх рідних міст, робити щось на місці. Я сам є вихідцем з маленького села. Ми почали серію концертів із Погребища, зараз продовжуємо у Бару, плануємо завітати і до інших райцентрів.

Ми хочемо трохи оптимізувати рухи на місцях. Економічної складової у цьому мало. Для нас це не головне. Важливо якісно відпрацювати. Наші концерти – це маленьке свято, тут немає ніякої політики, ніякої комерції. Усі великі переміни у державі повинні починатись із маленьких змін у маленьких містах та селах. Мені доводилось спілкуватись з багатьма людьми, ще до подій Майдану, до подій війни... чимало людей прагнуть змін, але, на жаль, не готові робити ці зміни. А їх потрібно починати із себе. Можливо невеликі справи, але ініціативи підтягнуть ваших однодумців і відбудуться зміни.

Відчуваєте контраст між містом 20 років назад і містом зараз? Є якісь зміни, які ви про себе відмітили?

Віктор Бронюк: Дерева стали більшими. Це правда. Я приїхав у Бар із села, для мене це було гарне і компактне місто з акуратно підстриженими деревами.

Дороги на під’їзді стали трохи гіршими. Знаю, що консервний завод, який був одним із перших в Україні, уже не працює. Поки усі заводи випускали соки у 3-літрових банках, Барський одним з перших в Україні почав розливати  продукцію в упаковки «тетра пак».

Також знаю, що не працює спиртовий завод. Я колись жив по вул. Заводській на квартирі і щодня проходив повз нього. Сьогодні, до речі, розповідав друзям про бражні ями, бо у часи мого студентства хто не знав місцевої специфіки, то дуже дивувався.

Приємно розуміти , знаючи ситуацію з середини, що є чимало громадських організацій. Цього раніше не було, хоча Бар завжди був містом з колосальною як для райцентру кількістю навчальних закладів: автодорожній технікум, гуманітарний коледж, будівельний ліцей. Цінність кожної територіальної громади  у її людях.  Зараз багато говорять про децентралізацію, тобто люди мають брати ініціативу і відповідальність у свої руки.  Має бути зв'язок між владою, бізнесом і громадою. Тоді буде результат.

Ми так починали у Вінниці, коли я працював у команді Гройсмана, яка фактично зробила його мером.  Потім працював у команді як чиновник, і  тоді було важко повірити, що такі зміни можуть відбутись. Якщо ви сьогодні приїжджаєте у Вінницю, то можете побачити колосальні зміни.

Коли я ще тільки розпочинав свою творчу діяльність, то мені частенько доводилось бувати у столиці. Повертаючись у Вінницю відчував, що приїжджаю у периферію.

Два роки назад, повертаючись із масштабної європейської поїздки, я приїхав у Вінницю і не відчув різниці. Тоді, будучи за кермом, я був у таких містах як: Будапешт, Бєлград, Кошица.

Сьогодні чимало людей говорять про те, що Вінниця найкомфортніше місто, але цей комфорт створено спільно владою, бізнесом і громадою. Якщо ми говоримо про те, що ми хочемо рухатись у напрямку європейського союзу, то ми маємо розбудовувати громадянське суспільство. Мається на увазі те, що цінністю європейського суспільства є громадянин, бо він є основною складовою.

Потрібно працювати над своїм маленьким внутрішнім патріотизмом. Бо на його основі буде формуватись великий патріотизм. Ми багато говоримо про концепцію національного виховання, патріотичне виховання молоді, але великий патріотизм починається з любові до своєї сім’ї, любові до своїх маленьких міст та містечок. Люблячи свою маленьку Батьківщину ти полюбиш і велику Батьківщину.

Питання більше у русло творчості: розкажіть більш детально щодо прем’єри нового кліпу «Робот»?

Віктор Бронюк: Це відбулось якраз сьогодні. Глобальних курйозів на зйомках не було, ніхто не постраждав (сміється). Було дуже спекотно, ми обрали цікаву локацію. Село Мощун під Києвом. Там, до речі, проживає колишній депутат. Казали, що той нервувався коли побачив чимало спеціальної техніки та камер. Богів не буває колишніх (сміється). Інтерес викликали у мешканців. Вони поодягали нові хустки.  Кліп є продовженням нашої співпраці з Аланом Бадоєвим. Можна багато розповідати, але краще один раз подивитись.

У Вас був момент коли ви прокинулись зіркою?

Віктор Бронюк: Кожен будує своє життя по-різному. Я ніколи не ставив собі задачу стати зіркою. У мене була мрія робити те, що я зараз роблю. А робити щось заради того аби стати успішним – не правильно. Насправді це велика проблема і пояснення того, чому багато хто не може досягнути своєї мети. Бо її просто немає. Як це бути успішною людиною? Заробляєш тисячу доларів – успішний. А якщо дев’ятсот дев’яносто дев’ять доларів? Невже край бідності? Вже не успішний. Важлива правильна розстановка пріоритетів і чітко сформована матеріальна мета. 

Ви людина яка працює у музичній сфері. А яку музику слухаєте особисто Ви?

Віктор Бронюк: Будь-яку. Залежно від настрою. Сьогодні їхали і слухали «релакс». Якщо їду у дорозі, то слухаю радіостанції. Маю свій невеличкий запас компакт-дисків: починаючи від балканщини, закінчуючи модними стилями та напрямками. Все залежить від настрою.

У студентські роки у Вас були кумири?  Якою музикою ви захоплювались тоді?   

Віктор Бронюк: Ігор Юрковський. Він працював завклубом коледжу. Клуб - це була така маленька «каптьорка» під сходами. Тоді було багато цікавих музикантів. Ставити собі кумира – це якась утопія. У будь-якому випадку ти вже собі заріжеш планку для самореалізації. Ти ніколи не будеш кращий ніж твій кумир. Важливо зрозуміти, що саме подобається тобі у цьому героєві, що ти хотів би взяти від нього. Якщо говорити про копіювання когось, то це просто смішно. Це добре лише у театрі. А в житті сенсу для цього немає. Треба бути самим собою.

Ваші побажання нашим читачам?

Віктор Бронюк: Хочу побажати всім ще трошки літа і гарно відпочити. Щирих посмішок, адже коли людина щиро посміхається, то вона нездатна на щось підле або лукаве. А ще миру. Бо за останні декілька років ми зрозуміли ціну цим словам.

Спілкувалась Інна ТКАЧУК

 

 <<<