ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА
23.07.2016

Ранет поетичного саду

Нашими венами пульсує яблуневе вино, а тому й вірші поетів Барщини солодкі. В наших грудях видзвонює пісня – і мелодика владує над поезією. Наші руки звиклі до роботи – її похваляємо. В наших творах квітне любов, бо інакше – який в них сенс? 
Коли читаєш вірші Лариси Нечитовської, то відчуваєш життєвий фундамент на який опирається кожна строфа, найкоротший рядок. В її невеликих книгах вміщено найширший спектр тем, який лише може увібрати дев’яносто сторінкове видання: від найсокровенніших переживань до спалахів посмішок в щоденності. 
Лірика пані Лариси з’єднала ритм фольклорної пісні зі незвичайною побудовою, мережаною інверсіями, випаданням рим, ритмо-мелодичними стрибками. Темою для окремої рецензії може слугувати натуралістичність описовості природи, увага до деталей, передача автентичності побуту. 
Чи не найпотужнішим тематичним ядром, після інтимної поезії, виступає поетика патріотична. Творена двома мовами, вона чітко окреслює позицію авторки навколо нагальних сьогодні питань війни та миру. 
Лариса А має за плечами воєнне дитинство, вимушену еміграцію й тривожне повернення додому, яке обернулось болючим ударом. Лише багато років згодом Лариса Нечитовська нарешті осідає в Барі, де творить і донині. Поетичний доробок складає дві поетичні збірки, в яких закарбовані більше трьох сотень поезій, чи краще – одкровень…

Валентин МАЙДАНЮК

УКРАЇНО МОЯ
Україно моя, Україно!
Ти Вітчизна моя дорога!
Ти зростила мене і навчала
І дорогу в життя ти дала.

І сади твої квітнуть весною,
На ланах колосяться хліби.
Це все ти, моя Україно!
Дорога Україно – це ти!

Розквітай же, моя Україно!
Хай багатство нам праця дає.
А я буду любить тебе вічно,
Бо в житті тільки ти в мене є.

СПІВУЧИЙ БАР
Лине пісня, лине над Подільським краєм.
Солов’ї співають, Бар наш прославляють.
Сонце в небі сяє, світить променисто.
Місто наше гарне, як файне намисто.
Бар наш героїчний, витримав облоги.
У жорстоких битвах здобув перемоги.
Скрізь пісні лунають, весело живеться.
Хай усім барчанам доля усміхнеться.

ЛЮБИТИ ВІТЧИЗНУ
Живу в Україні, в Подільському краї,
Де сонце так сяє, річки де блищать.
Де на ланах пшениця буяє,
Пісні солов’їні повсюди дзвенять.

Ще в школі нас вчили любити Вітчизну,
Свою Україну, Державу свою.
Любити природу, ліси і долини
І мову чудову, співучу таку.

Моя Україно! Дніпро величавий
Несе свої води у синюю даль.
Де жили Шевченко, Стус і Тичина.
І славні козаки – Богун і Нечай.

Де білі берези, де цвіт бузини,
Де верби схилились до самої води.
Де Київ столиця стоїть на Дніпрі,
Запрошує в гості сьогодні й завжди.

Де люди багаті душою живуть,
Пісні де співають, в народ їх несуть.
Де є все для того, щоб жити, творити,
Свою Україну всім серцем любити.

БІЛІ ЛЕБЕДІ
Білі лебеді – птахи кохання,
Птахи вірності, птахи краси
Відлетіли у вирій далеко,
Щоб вернутися знов повесні.

І чекаю я вас з нетерпінням,
Бо несете свою ви красу.
Повертайтеся знову у парі,
Облюбуйте ви місце в ставку.

А я буду вам їсти носити,
Любуватись на вашу красу.
Бо люблю я вас лебеді дуже
І любов до вас в серці несу.

ЧОГО МЕНІ ТРЕБА?
Стою і дивлюсь я на зоряне небо
І себе питаю: «Чого мені треба?»
А треба спокою, миру та тиші,
Щоб брати не гризлись, як ті руді миші.

Щоб вороги не стріляли у мирних людей,
Щоб радість сіяла на обличчях дітей
Щоб мир та злагода прийшли до нас ,
Ми цього чекаємо вже дуже довгий час.

Я ще я хочу, щоб зірка з неба впала,
Щастя, здоров’я, щоб нам нагадала
Щоб Україна врешті об’єдналась,
І з клятим ворогом, щоб поквиталась.

Щоб хлопці з війни повернулись додому,
Щоб їм у житті повезло скрізь і в усьому
Щоб їх дружини й матері дочекались
І міцно з ним розцілувались.

ДЕ ЩАСТЯ МОЄ?
Де моє щастя по світі блукало?
Я його так довго, так довго шукала.
Шукала вдень, шукала вночі,
Виплакала геть свої ясні очі.

Чому моє щастя за гори ідеш?
Мене за собою чому не зовеш?
Чому моє щастя від мене тікало?
Мене на одинці завжди залишало.

Та доля, нарешті, до мене прийшла,
Та щастя в тій долі я не знайшла
Хоч заміж я вийшла, та щастя не було,
Та доля за мене зовсім забула.

До тризни хотіла я з милим прожити,
Та не утримати щастя, не зупинити.

 <<<