ОКРЕМА ТЕМА

Здавалося б, що у повоєння усім: і вчителям, і учням, зокрема й барським, потрібно було лише наполегливо виконувати навчальні програми, щоб в результаті виросли активні відбудовувачі тодішньої держави, усієї її інфраструкти. А для цього за допомогою підручників, мап, макетів, таблиць, але фактично без ТЗН, сіялося розумне, добре, вічне…

Проте така посівна скрізь, в тому числі і в Барі, була б незавершена без участі в художній самодіяльності всіх: і вчителів, і учнів, до того ж будь-якої національності, аби з доречними талантами.

У попередньому розділі вже говорилося про любов до танцю у двох пасинків: Валерія Мойсеєнка (вітчим Михайло Нетупський) та Леоніда Суслова (вітчим єврей Михайло Кремінь). У тій же оповіді йшлося про балетмейстера пані Матвеєву.

Але ще принагідно пригадалося, що тоді від 50-х по 70-ті рр. ХХ ст. у Барській російській середній школі танці ставило багато балетмейстерів: і Раїса Іллівна Юр’єва, і Майя Георгіївна Мислінська, і мати Лілії Шевельової, а пізніше Микола Гущин. Популярними ж стали в той час постановки танців, пов’язаних із Китаєм, адже актуальною була радянська-китайська дружба, а також танців дуетних. Своє мистецтво в останніх представляли брат і сестра Жанна та Леонід Суслови, а згодом – Маргарита Телега та Володимир Медведєв (із виконанням чеської польки «Хай наладять скрипки скрипалі»).

Та найбільший успіх в обласному огляді мали дві маленькі дівчинки, які виконували український танець, Фіра Шустер і Тамара Стащенко. Їхній танок ще має і символічне значення: Тамарина бабуся, Ганна Іванівна Стащенко, врятувала від фашистів батька Фіри. Зовсім недавно Фіра Борисівна Шустер все-таки домоглася, щоб ця звичайна сільська жінка визналася праведницею світу.

У СШ №1 навчався майбутній соліст Національного ансамблю танцю імені Павла Вірського Володимир Обмоклий та ще один майбутній соліст, однак ансамблю танцю «Льонок» при Житомирській філармонії Володимир Савчук. А у СШ №2 навчалися майбутні балетмейстери Володимир Гуцалюк та Михайло Доронін. Учениця ж Барської російської середньої школи №3 Ольга Дороніна у свій час стала чемпіонкою світу із виконання індійських танців. Сьогодні вона живе у Дніпродзержинську і має свою танцювальну школу, знану в світі.

Проте найбільшою окрасою Барської самодіяльності у ті вже далекі часи став балетмейстер-самоук, керівник ансамблю народного танцю у місті Барі, випуск СШ №1, Віктор Петрович Трегуб. Серед його танців особливе місце займав єврейський народний «Фрейлехс». Із цим танцем ансамбль пана Трегуба виступав і на столичній сцені палацу «Україна».

Кожен же період в шкільній художній самодіяльності мав своїх солістів-вокалістів.

У Барській школі-інтернаті прекрасними голосами дві Марії, Гелюк та Максимчук, причаровували вдячних слухачів.

Славився у цій же школі й учительський дует Світлани Леонтіївни Чумак та Євгенії Захарівни Копитко із виконанням пісні білоруського композитора Ігоря Лученкá «Рушники». Саме цей твір став для барчан своєрідним шлягером. Особливий успіх випадав і на виконання ліричних пісень вихователем школи-інтернату Ольгою Миколаївною Чакос.

Багато солістів мало і Барська російська середня школа №3. Це – Галя Чорна, Ніна Шабарова, Ріта Яговкіна, Люся і Тала Новаки, Клава Галкіна. Проте особливим голосом вражала всіх Лариса Шкарлет. Саме ця панянка виконувала азербайджанську пісню «Цып, цып, мои цыплята, мои будущие квочки». Для цієї пісні підібрали танцювальну групу з учениць молодших класів, серед яких були маленькі єврейочки: Роза Кремінь, Тоня Винокур, Клара Гонта, Жанна Сігал, Муся Мостова, Женя Рабинович, Геня Шпун, Броня Гулько, Єва Єфроїмська. Проте пані Лариса стала не співачкою, а диктором Одеського телебачення. До речі, її справу тепер продовжує в Одесі заслужена артистка України Діана Мала.

Але володарі найкращих голосів навчалися у СШ №2. Це – Надя Сторожук, Галя Терлецька і, звичайно, Лев Клебан, який потім довгий час працював заступником директора з виховної роботи в СШ №1. Саме його голос став окрасою багатьох урочистих концертів міста, району, області і всіх «Сонячних кларнетів» України. У репертуарі пана Лева – понад 300 пісень. Він співав і в дуеті з завучем молодших класів у СШ №1 Світланою Леонтіївною Чумак, із учителькою цієї ж школи Валентиною Тимофіївною Янчевською, зі шкільним бібліотекарем Леонідою Іванівною Лакомською (Степанкевич).

Та особливий успіх випадав на долю цього співака, коли виконував і патріотичні пісні про Велику Вітчизняну, і українські народні ліричні у дуеті з Анатолієм Гудзенком.

Додамо, що, крім співу, Лев Клебан захоплювався спортом, був капітаном районної команди із волейболу. Він автор книжок, оповідань, поезій, нарисів, у яких відчувається ностальгія уже з-за кордону за Баром, Шаргородом та й всією Україною.

Але в часи, коли Лев Клебан навчався та співав у СШ №2, то в СШ №1 своїм співом чарувала Міла Малярчук, а про долю цієї жінки та її родини розповідає Меснянкін Є.Й. у книжці «Режисер миті».

І сьогодні в сучасних барських школах продовжується танцювально-співоча традиція, започаткована в повоєння.

А ось журналістикою в ту вже далеку від нас пору школярство так не захоплювалося, як в близькі до нашого сьогодення часи (80-ті ХХ ст. – поч. 2-ох-тисячних). У ці часи кореспондентський прапор підхопили від згадуваного раніше учителя історії із півстолітнім журналістським стажем Арона Йосиповича Гонтмахера і Аркадій Собченко, і Руслан Ткачук, і Олександр Холява, і Олександр Бандуренко, і Василь Пастушина – усіма ними в районній газеті опікувалися журналісти Світлана Петрівна Нікітіна і Тамара Дмитрівна Шаворська.

Журналіст же Саша Подуфалов є переможцем обласного конкурсу газети «Комсомольське плем’я» за нарис про земляка, який загинув в Афганістані.

Автор статті покладав великі надії на однокласника Саші Подуфалова, а саме на Максима Мажбіца, який теж із народу Мойсеєвого. Однак пан журналіст виявився паном фізиком. Своїм вступом до Чернівецького університету Максим Мажбіц порадував улюбленого вчителя-фізика Віталія Андрійовича Камлука. Тепер же Максим як кандидат наук працює в рідному університеті.

Але особливою гордістю серед журналістів, які навчалися в СШ №1, став для навчителів Анатолій Тетянчук. Його перемога у республіканському конкурсі «Золоте перо» стала своєрідною перепусткою до навчання в Київському університеті.

Сьогодні Антоніна Іванівна Сторожук є кандидатом мистецтвознавства, викладачем Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського. А ще поетесою… Починала ж друкуватися у газеті «Зірка». Там помістила свої перші вірші, від яких Арон Йосипович був у захваті. Пані Антоніна ще ученицею, а далі студенткою подавала в періодиці чимало народознавчих статей. Продовжує вона журналістську справу й сьогодні.

І добре якщо таланти барчан, єврейської національності і не тільки, змогли й за межами шкіл розквітнути на повну силу, перерости в професіоналізм, на радість самому фахівцю і на благо люду… І добре, якщо вдячне оточення той талант та професіоналізм сприйняло та оцінило…

Стосовно ж євреїв-барчан, тих, які були героями і цього, і попередніх розділів та перебралися на історичну Батьківщину після розпаду Радянського Союзу, то хочеться наголосити, що барське оточення в часи їхнього проживання в нашому старовинному місті ті таланти любило, поважало та гідно оцінювало.

Як поставилося до талантів нове оточення на Землі Обітованній, нам, в більшості, не є відомо.

Та про згадуваного вище Лева Клебана знаємо: незважаючи на солідний вік, він співає в місті Маалоті, ще видав там, в Ізраїлі, не одну поетичну збірку.

Наприклад, у 2010 р. видана книжка «Под голубыми небесами». Ось із неї зразок невеликої, але дійсно патріотичної поезії – «У каждого еврея свой Израиль»:

У каждого еврея свой Израиль,

Любовь к нему у каждого своя,

Поэтому при встрече все евреи

Друг другу говорят слова:

«Так в будущем году в Иерусалиме,

Даст Бог, мы встретимся с тобой.

Увидимся в родном Иерусалиме,

Он каждому еврею дорогой».

Проте в цій же збірці є вірш «Мені наснився милий Бар» (2005р.)

Мені наснився милий Бар,

Його околиці зелені,

Ранковий, гомінкий базар,

Пахнючі ягоди червоні.

 

Над містом сонечко встає,

В зелених вітах воно грає!

Солов'ї в барських садах

Весело співають.

 

А ось ідуть товариші...

Колись я з ними в "цурки" грався.

Тепер вони старі діди.

А хто вони? Я ледь дізнався.

 

Хотів би, хлопці, побувать

У місті, де я народився,

Щоб Бар мені не тільки снився,

Щоб наяву я з ним зустрівся.

Що тут висловлено? Гадаю: типові почуття ностальгії усіх, хто переїхав із нашого міста, і не тільки євреїв, і не тільки в Ізраїль…

А нам, нині проживаючим у нашому районному центрі барчанам, варто усвідомити, що, незважаючи на усі політично-економічні перипетії, життя в м.Барі все-таки миле, завдяки тій атмосфері, яка створюється ще в дитсадках та в школах, за тією давньою повоєнною традицією, а тепер і в Божих храмах, у ВНЗ, у різних установах та організаціях. А природа нашого Бара та Прибар’я!...

Дякуймо ж Богу і плекаймо ту атмосферу, цінуймо її та пам’ятаймо, як все починалося у повоєнні відбудовні роки!...

Борис НЕТУБСЬКИЙ,  почесний громадянин міста Бара

Записала Таїсія ЛЯСКОВСЬКА

 <<<