ПОГЛЯД
Єднаймося заради змін на краще

Замислюючись над проблемами сьогодення України, та й нашого регіону, зокрема, нерідко запитуєш себе: а може й насправді універсальною є мудрість стародавнього китайського застереження: «Не дай вам Бог жити в епоху змін».
Але водночас виникає й питання: а чи ми в змозі правильно розставити акценти і оцінити всю глибину й історичну значущість змін, що відбуваються зараз в нашій країні. Або хоча б області чи районі. Може й не в змозі ми дати всеохоплюючі відповіді, але варто спробувати. Особливо, якщо розглядати зміни, що стосуються нашого рідного міста.
Хтось скаже, що адаптуватися та пристосовуватися до змін - доля слабких. Або, що зміни їх не стосуються, їм і так добре (звикли, мабуть, терпіти). Але заперечувати зміни не можна. І справа тут не в тому, сильна ви особистість чи ні. Зміни відбуваються і будуть відбуватися, не залежно від нашого бажання, незважаючи ні нащо. Вони торкаються всіх і кожного зокрема, а ми, прямо чи опосередковано, приймаємо в них участь. Тільки хтось їх передбачає, планує, і координує відносно них своє життя, а інші пускають все на самоплив. Але так більше не можна. Це шлях в нікуди.
Якщо ми хочемо покращення, потрібно щось змінювати. Навіть не щось, а багато чого. І починати потрібно з себе. Із своїх думок, прагнень та вчинків. Із свого під’їзду, будинку та вулиці. Набридло жити по вуха в смітті – візьміть та приберіть, набридло бачити облущені стіни під’їзду – об’єднайтесь та зробіть ремонт, набридло… Цей перелік можна продовжувати ще дуже довго. Але зупинись та запитай себе – а що змінив (змінила) я? Який, хоч малесенький, внесок, було зроблено мною для настання змін на краще?
Ми – це наші думки та вчинки. Погані думки породжують не кращі вчинки. І змінити їх (чи то пак – себе) дуже складно. Це як шкідливі звички, яких важко позбутися. Ми звикли, що хтось має прибрати, хтось має відремонтувати, хтось має щось для нас зробити. А ми ладні терпляче чекати омріяних змін, періодично нарікаючи на бездіяльність відповідних служб, котрі, до речі, теж відчувають вплив кризи та хронічного безгрошів’я.
Але є багато проблем серйозніших ніж сміття, чи бродячі собаки на десятиліттями не ремонтованих дорогах. Про них не можна мовчати, їх необхідно вирішувати в першу чергу. Це легкодоступність того ж таки тютюну, алкоголю, інших напівлегальних речовин для молоді. Навряд чи в усіх об’єктах торгівлі вимагають паспорт при їх продажі. Деякі забігайлівки та «розважальні» заклади працюють до пізньої ночі. Сьогодні ж ситуація лякає своїми масштабами. А що буде далі? Кого чи що залишить по собі таке покоління. А це ж чиїсь діти, майбутнє України.
Нова міська та районна влада зіштовхнулася з безліччю проблем, вирішити які не так вже й легко. Але було б бажання. Бажання змін. Змін на краще. Нещодавно спілкуючись з новообраним міським головою, зрозумів, що в нього таке бажання є. Дуже не хочеться помилитися і в черговий раз розчаруватися. Адже після цього виникає абсолютна апатія та зневіра, яка, мабуть, сьогодні по самі вінця переповнює переважну більшість барчан.
Перші кроки завжди важкі. Часто вони супроводжуються критикою, нерозумінням, а деколи і саботажем таких необхідних змін та реформ. Наприклад, як пояснити мешканцям приватного сектору, що укладання договору про вивіз твердих побутових відходів – це необхідний та обґрунтований крок. Адже дехто готовий, заради лише кількох гривень, до піни з рота сперечатися, що «в процесі своєї життєдіяльності твердих відходів не виділяю». Але все, думаю, зміниться, коли мешканці нашого міста відчують перші зміни на краще. Коли побачать реальні плоди роботи. Адже від пустих балачок та декларацій намірів вже всі втомилися.
Історично склалося так, що в нашому місті здавна проживають люди різних національностей, релігійних конфесій, політичних поглядів. Та нас всіх повинно поєднувати непідробне прагнення зробити наше місто кращим, чистим, комфортним та безпечним. Хочеться вірити, що зміни на краще не за горами, а перші результати роботи нової влади ми всі вже побачимо в новому році. Але для цього необхідно об’єднати зусилля та прагнення всіх небайдужих. Тож настав час об’єднатися для відродження та розбудови нашого рідного міста, нашої Батьківщини. Нехай нам допоможе Господь!

Ми ходим до різної церкви,
Хоч віруєм в Бога Єдиного,
Ми – діти своєї країни,
Що в світі зовуть Україною.
Говоримо різними мовами,
Та думаємо про однакове:
Ніколи не будем з оковами –
Згадаємо слово Батькове!
Багато у чому ми різні,
Наприклад, за віком, чи статусом
Змінитись ніколи не пізно -
Метал червоніє із градусом…
Віками нас били і нищили,
Та ми, як трава, піднімалися.
Підносили голови вище ми,
І ворогам посміхалися.
Ми маємо про що мріяти,
І маєм на що сподіватися,
Прийшов час орати та сіяти,
Настала пора об’єднатися!!!

Рязанцев Роман Юрійович,
викладач БКТБ НТУ

 <<<