ПОГЛЯД

Від сьогоднішніх політиків-демократів чуємо, що ми не такий народ, що народ не розуміє своїх проводирів, не пішов за ними, не так голосує на виборах і т.д. Це ж саме говорили політики в минулому, наприклад М. Грушевський, В. Винниченко та інші. За такими звинуваченнями, такі державні діячі, як за ширмою, ховають свою бездіяльність, не здатність бути лідерами нації. Ховаються, як люди, що взялися не за свою справу.

Український народ такий же, як і всі інші народи, він нічим не відрізняється, наприклад, від французів, німців, поляків. Завданням народу є орати, сіяти, будувати, народжувати дітей і т.д. Тут українці навіть мають значні переваги.

А виховувати, згуртовувати навколо національної ідеї, вести цей народ до кращого життя, навчати, пропагувати як голосувати на виборах, мусить інтелігенція, еліта, провідна верства, каста кращих людей. Називати їх можна, хто як хоче, але вони несуть відповідальність за весь народ, за все українське суспільство. Це є аксіома, якою нехтувати не можна.

Якраз вона, інтелігенція, еліта, є «мотором, який задає рух машині»! Якраз вона «дає мету і кінетичну енергію масі». Вона є силою, що «зв'язує розпорошену юрбу однією ідеєю в дисципліновані кадри», робить з «голоти» – націю.

Душа і розум кожної нації – це національна інтелігенція (від лат. Intelligens «знавець, фахівець») – соціальний прошарок, що складається з осіб, професійно зайнятих розумовою працею. Яка закваска (національна інтелігенція) таке й тісто – нація. Справжня національна інтелігенція – це національно свідомі, високодуховні фахівці, науковці, освітяни, медики, інженерно-технічні працівники, журналісти, юристи, військові, - не може не бути націоналістичною. Бо любов до Батьківщини, до рідного краю, нації – це не партійність, як це нав’язується українцям, а природна властивість кожної морально здорової людини. Існування і розвиток національної інтелігенції пов’язане з існування й розвитком народу, нації. Національна інтелігенція розбудовує націю, виховує й розвиває її, об’єднує і підносить, захищає її. Сила національної інтелігенції – це сила нації. Національна ідея – це безсмертя нації.

Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, це бездумна отара, доступна всякій чужій пропаганді. Разом з провідною верствою стоять і падають народи. Деморалізувався провід, деморалізувалася й маса.

Тому питання еліти, проводу є першочерговим для будь-якого суспільства. Провина за поразки  лежить не на народові, а на провідній верстві, національній еліті, що виявилася не здатною очолити боротьбу за оздоровлення української нації. Про таку еліту писав І. Франко в поемі «Мойсей»: «Так як же ж нам зламати тиранію й тюремні грати, коли співці усі в нас євнухи, кастрати?»

Маса як дитина, яка хоч і відчуває, що у неї болить, або знає чого хоче, та не вміє сказати, оформити своє бажання в зрозумілі речення, в формулу. Завданням еліти – є неясне бажання маси викласти у зрозумілу формулу, ідею, дати їй дороговказ і ціль.

Народ - це етносоціальний організм, який складається з тіла і голови. Еліта — це голова. Вона може повноцінно жити лише тоді, коли керує народним тілом. Так само українське народне тіло добре почувається лише тоді, коли ним керує споріднена з ним голова, тобто українська еліта (а не російська, американська, єврейська чи будь-яка інша). Еліта є невід’ємною складовою народу. Якщо ж говорити про державотворчу еліту і народні маси, то безперечно, що ініціатива завжди йде від еліти. Народ ніколи не буває кращий і розумніший од своїх провідників і він не в силі вирішити того, чого вони самі вирішити не можуть 

Доки була в Україні сильна й мужня провідна верства, то й країна розвивалася. Без такої касти не було б і сильної Русі, і козаччини. «За моральним упадком еліти, слідує, як його тінь, заслужена кара нації». Коли провідна верства зневажає властиві їй інтереси (політичні, релігійні та воєнні), а тільки переймається матеріальним добробутом – «не слава, а страва», то приходить занепад. Занепад нашого народу почався з виродження його провідної верстви, заміни її на менш достойних людей з психологією наймитів, позбавлених творчої життєвої енергії, яка могла б формувати націю.

У ХІІ столітті літописець писав: «землю нашу пусту сотвориша і гради наші пліниша і церкви святия разориша і братію нашу убиша і порабощени от іноплемінних».

Таку ж картину бачив і козацький літописець, який писав про Україну, як про «землю обітованую, медом і млеком кипящую», на яку наїхав ворог і вона стала з «градами і замками безлюдними» з «полями запустілими, бур’янами зарослими». Теж саме бачимо і ми сьогодні.

Як могло статися, щоб така чудова земля прийшла до руїни, до «запустіння отчизни нашої»? «Із яких причин і через кого спустошена земля наша?» З яких причин «лицарські сини обернені – за виразом Шевченка – в «свинопасів» і «хамових синів»? Чому їх обернено в «дроворубів і водоносів чужого фараона». Звідки впало це рабство?

Одні говорять, що географічне положення країни винне, другі бачать причину спустошень в народі. Мовляв, народ був «несвідомий», тому дав себе завоювати чужинцями.

Відповідь на ці запитання дає Д. Донцов в своїй праці «Дух нашої давнини». Тут він науково доводить, що «суть нашої проблеми лежить у питані формотворчої, будівничої правлячої касти, еліти». Трагедію спричинило виродження козацької еліти, яка стала занадто демократичною, з інстинктами не лицарськими, а підвладного «демоса», «занадто мужицькою». Розгубила всі духовні прикмети правлячої верстви. Такі прикмети, як відвага, гордість, бажання слави, вони поміняли на особисте благо. 

«Змужичення» цієї касти відбулося через великі втрати її кращих синів на війні й заміною їх гіршими елементами. Через втрату й занепад козацького духу, втрату прикмет провідної шляхетної верстви й через повільне засвоєння ідеалів верстви нижчої, черні і привело до занепаду гетьманської держави.

Таку ж відповідь дає і геніальний Т. Шевченко. Коли козацьке панство обернулося в мужиків, втратило колишні прикмети володарів, стали схожі на підвладну верству тоді «мужики духом» - стали незабаром дійсними мужиками. Коли горде покоління тих, що «з Богданом ляха задавило», по вуха погрузло в приватному житті. Коли амбіцією колишньої козацької старшини стало вже не «бути вільними», не «всім верховодити», не на Січі панувати, а на її землях жито сіяти, табуни розводити й картоплю садити. Коли амбіція провідної касти, еліти перестала полягати вже в мечі і в булаві, в організації й охороні суспільства, а ту амбіцію заступило бажання праці плугом і байдикування, тоді їх фактично звели до ролі, до якої психологічно вже самі знизилися. А тоді їх місце зайняла чужа еліта, функції панування перебрали на себе Румянцеви, Велемінови…

 Метою наших ворогів було обезкровити, залякати, фізично винищити, або корумпувати й звести до виродження провідну верству України, Коли вдавалося знесилити провідну верству, маса, народ був вже легкою здобиччю. Наприклад - коли більшовики підчас революції та громадянської війни знищили еліту, інтелігенцію, всіх освічених людей тоді народ став легкою здобиччю, над яким можна було витворяти будь які досліди. Такі, як колективізація та індустріалізація, голодомори та репресії. Та ще й плакати, що бачте їм дісталася в спадок неграмотна та відстала Росія.

Тому сьогодні питання формування національної еліти має надзвичайно важливе значення. Яка повинна бути національна еліта, щоб стати на висоті свого завдання? Особливо в наші важкі й багаті жахливими подіями дні?  Поширеною є думка, що елітою може бути кожний, кого виберуть. Що політичний діяч це або хороший спеціаліст, або добрий адміністратор, або спритний бізнесмен.

Але такі погляди є не вірними та існують в близьких до занепаду суспільствах. Щоб бути представником еліти  не досить знання конституції, не досить мати виборчі голоси. Ще щось він мусить мати. Мудреці знали добре, що провідна верства, коли вона дійсно є такою, – це зовсім інша порода людей. І розумом, і серцем, і волею, високо стоять вони над масою народу, над пересічною людиною.

Знав це Шевченко. Він писав, що були це люди з особливою «козацькою, чистою, святою кров'ю», з «благородними кістками», що в обороні «гречкосіїв» туго могили начиняли своїм «благородним трупом». Були це в нього «святії лицарі», з «орлиним оком», вогненним, для тої святої справи палаючим серцем і твердою волею, люди духовно міцні ї героїчної вдачі. Не мир за всяку ціну, не вигода – були їх ідеалом, а велич і слава, і мали вони в собі основну прикмету володарського класу: «вміли панувати»!

Такий тип провідника, в нашій історії знаходимо в постатях Київських князів Святослава, Володимира, гетьмана Богдана, – він далекий від ідеалу сьогоднішнього спекулянта від політики.  Вони мали три прикмети – шляхетність, мудрість, мужність, – три основні прикмети володарського класу.

Шляхетні, – вони не для себе жили чи матеріальних благ, а найвище ставили Бога, честь і свою велику справу, над всім особистим.  Мудрі, знали таємні закони розквіту й занепаду суспільства, проникаючи поглядом в їх суть і у майбутнє.  Мужні, – вміли протистояти небезпеці: здійснювати ризиковані задуми, служачи тільки ідеалу, правді своїй, не підлещуючись ні до можновладців, ні до юрби, ні до подій.

Про них і в Євангелії є згадка: коли провідники народу тратять мудрість, благородство й відвагу, тоді близькі вони до занепаду. З проводом же ж, який ті три прикмети має, ніякий ворог нічого не зробить: шляхетного не підкупиш, мудрого – не обдуриш, мужнього – не залякаєш! 

Григорій Сковорода писав, що є дві породи людей: одні народжені вести, інші – за ними йти. «Черепасі сродне плазувати, орлові – літати, не навпаки»!  – писав він. Тільки люди, вдачею покликані до провідництва, як апостоли до своєї місії, поведуть націю через всі пороги до обраної мети. І навпаки, катастрофа завжди наступає коли в проводі опиняться люди з невідповідною до великого завдання вдачею. Катастрофа наступає коли «черепасі заманеться літати як орлу».

Бо лідерів, що не мають державної мудрості – легко обдурити обіцянками. Лідерів, байдужих до великих ідеалів і  дбають лише про приватний інтерес, – легко підкупити. А тих, що не мають відваги до боротьби, – легко залякати.

Суть всієї політичної кризи наших днів - це криза провідної верстви, криза української національної еліти, інтелігенції. Чи хоч на одне питання нашого життя наша інтелігенція дала однозначну, виразну відповідь?

На початку 90 – х років минулого століття національна еліта, яка була зосереджена в Народному русі України, очолила боротьбу за демократію та проти комуністичної партії. Тоді відбувся розвал Радянського Союзу та проголошення Незалежної України. Але яку концепцію розвитку держави запропонували нам представники тодішньої еліти, яку ідеологію? Демократія це не ідеологія! Чи була спроба ідейного впливу на молодь, що взагалі вони пропонували молоді? Чи було налагоджено масовий випуск творів Д.Донцова, М.Міхновського, Ю.Липи та інших? Що залишилося від їхніх зусиль та їхньої праці, їхньої боротьби? Нічого! Втрачений час. Сьогодні все необхідно розпочинати заново. Теж саме можна сказати про лідерів Помаранчевої революції та і останньої Революції гідності.  Кожна революція мусить нести нові ідеї, новий світогляд, нову ідеологію. Яку ідеологію запропонували тоді і сьогодні, який світогляд? Нічого. Створений ними ідеологічний вакуум миттєво заповнила гидка потвора лібералізму.

Хіба можна вважати елітою тих представників української інтелігенції і в тому числі і священнослужителів, які агітують за антиукраїнські партії та організації та за таких же кандидатів в депутати різних рівнів, не дивлячись що ті кандидати нажили свої статки сумнівним шляхом та обіцяють милостиню з панського столу, пропонуючи, наприклад, полагодити дах храму, купити комп’ютер в школу, заасфальтувати дорогу і т.п. Хіба вони не розуміють що такі пропозиції принижують в першу чергу їх самих. А мета таких політиків використати депутатство для свого особистого збагачення та утримати владу антиукраїнських сил.

Велике значення в розбудові української держави має позиція української інтелігенції – це в першу чергу вчителі, лікарі, інженери та інші. Саме від них залежить яку державу ми побудуємо. В свій час Бісмарк сказав: «Велику Німеччину створить німецький сільський учитель». А коли Пруссія перемогла Францію, то він сказав французьким генералам: «Панове генерали вас переміг не німецький солдат, вас переміг німецький учитель, який виховав німецького солдата». У свій час і Наполеон сказав: «Немає поганих армій є погані полководці»  Ці слова має пам’ятати кожний український інтелігент.

Недосяжними велетнями видадуться нам провідні постаті часів Київської Русі, Хмельницького, Мазепи, чи Полуботка, – в порівнянні з тими дрібненькими постатями, що очолюють Україну сьогодні. Нова провідна верства,  яка висунулася наверх завдяки виборам, парламентаризму, відзначається передусім відсутністю далекосяжної ідеї, замінюючи політичну мудрість її сурогатом - крутійством. І це якраз в час, який вимагає фундаментальних, сміливих рішень, ясної і яскравої ідеї.

Їх тактика це тактика «малороса», що був, як то кажуть, «хоч дурний та хитрий». Це політика  підлещування до маси, політика демагогічного пацифізму, що закриває очі на неминучі конфлікти, хочуть будувати свою утопію хоч би й ціною поневолення своєї нації.

Наслідки правління таких «еліт» були катастрофічними, як в Європі, так і в Україні. В 1917 році. вони вели  пропаганду пацифізму -  перед і під час збройного конфлікту з більшовицькою Росією. Національний героїзм таврували як «шовінізм». Замість яскравої ідеї самостійності пропагували співжиття з «братнім по крові і духом народом російським». Своїми діями вели до морального та інтелектуального роззброєння нації і до поразки в боротьбі,  яку та еліта, проти власної волі і переконань, була змушена вести, не маючи до неї ні запалу, ні бажання, ні ідеї. То як же за такою елітою мав йти український народ? В чому його вина?  Майже століття минуло від тих трагічних часів, але тип тодішніх і сьогоднішніх «національних провідників» залишився той самий. Велику яскраву ідею вони висміюють як «доктринерство», героїзм - як «авантюризм» (коли не «бандитизм»), а найгіршого ґатунку угодовство вихвалюють як політичний «реалізм». Вижебрати маленьку й тихеньку Україну від сильних світу цього, або її видурити – є їх гаслом.

Та найжахливішою хворобою нашої «еліти» є не «ідеологія» жебраків придорожніх, а її склад, добір, освіта. Розум, серце, мораль нашої старокиївської, й козацької еліти формувався в спеціальному закладі, в Києво-Могилянській академії. Дух і етика теперішньої «еліти» - не формуються ніде. Добираються до неї через вибори не шляхетні і мудрі, а крутії, «гнучкошиєнки», люди безпринципні. Інтереси свого клану ставляться над інтересами суспільства.  

Така «еліта» є шкідлива для своїх, але для ворога не страшна. Тих її членів, які є недотепні, легко можна обдурити. Тих, що є по природі трусливі легко залякати. Тих, які підлі - легко можна купити. Така «еліта» не знає дисципліни і не знає відповідальності за злочини та «помилки» хоч жертвами тих помилок є тисячі наївно віруючих в ту «еліту» людей. 

Прикладом дій такої еліти є ядерне роззброєння України. Коли на сесії Верховної ради представник такої еліти голова НРУ І.Драч заявив: «Україна мирна держава, вона ні з ким не збирається воювати, тому їй ядерна зброя не потрібна». (Точно, як Грушевський у 1917 році.)  Йому заперечив депутат Верховної ради, командир ракетної дивізії стратегічного призначення генерал Тулубко, який сказав: «Шановні депутати, якщо на чергуванні буде стояти тільки одна моя дивізія і не буде Сухопутних Військ, Військової авіації, і Військово–Морського флоту, то навіть і тоді в сторону України косо не подивиться ні один президент любої країни». Цей генерал знав про що говорив, але його ніхто не слухав. За знищення ядерної зброї тоді одноголосно голосували рухівці і комуністи, соціалісти і ліберали, всі. Не дивлячись, що Україна на той час мала цілу Ракетну армію, Харківське вище інженерне ракетне військове училище, яке готовило офіцерів для цієї армії, а ракети виготовляли в Дніпропетровську.

Під час виборів виборці запитують у кандидатів в депутати про програму. Але, на жаль не програми бракує українцям, їм бракує людей і волі впровадити програму в життя. Всі проблеми українського життя, вже розв'язані на папері, але не має волі, щоб перетворити їх в дію.

Вести націю не сміють «жебраки при дорозі», або ті, кого Шевченко звав «донощиками і фарисеями». Підставою творення «еліти» мають бути - як у старовину - вимоги морального характеру. Чесні, мудрі, відважні, шляхетні і характерні люди - можуть вести націю до перемоги. Писав ще Костянтин Острозький: «Достойними - достойная созидатися і чесними - чесная совершатися обиче і через годних людей годния річи бувають справовані». 

Стара, пострадянська еліта ще домінує у сьогоднішній державі, але дедалі більше розкладається і поступово втрачає вплив. Ця еліта переважно є  некомпетентною,  неукраїнською і  належить до еліти лише формально, займаючись імітацією державотворчої функції. Що стосується нової еліти, то вона лише зароджується і дасть відкритий бій лише тоді, коли відчує, що зможе перемогти. Елітою вона стане лише тоді, коли переможе. 

Об'єднати націю, особливо в момент, який ми переживаємо, в момент втрачених цінностей, розхитаної волі – особливо потрібно. Але насамперед треба об'єднати її – духовно. Цього не зробить сьогоднішня демократія та нездари і комбінатори без думки та без бажання. Активна верства, що об'єднає націю, прийде не через вибори, а через добір, селекцію. Так було, так і буде. Виховати, створити цю нову касту – завдання нашого часу. Степан Бандера писав: «Боротьба кує кадри, кадри розгортають боротьбу». Тільки в боротьбі з’явиться нова еліта про яку ми говорили вище. «Я закликаю вас не до праці, а до боротьби. Я закликаю вас не до миру, а до перемоги. Хай вашою працею буде борня, а мир — вашою перемогою» (Ф. Ніцше). «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю» – ці слова полковника Коновальця і сьогодні є дороговказом для молодого покоління українців.

 Об'єднати розпорошену енергію нашого народу  в однодумну й міцну цілість зможе тільки це нове товариство нових людей з новою думкою, з новими методами, з новими організаційними ідеалами. Тільки та нова каста, відмітаючи змиршавіле старе, через роз'єднання приведе до об'єднання. Іншого шляху до об'єднання в наші часи немає. 

 

 

   Голова Громадської організації

«Відродження спадщини предків»

Петро НОВАКІВСЬКИЙ

 <<<