ПОГЛЯД
ДЕКОМУНІЗАЦІЯ І МАЯКОВСЬКИЙ

Майже рік минув, як набули чинності закони про декомунізацію в Україні.
Голова Українського інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович вважає, що відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежності була однією з причин, які призвели до неорадянського реваншу режиму Януковича. Носії радянських цінностей (а не росіяни чи російськомовні, як про це говорить російська пропаганда) нині є головним кадровим резервом терористичних загонів у так званих ДНР та ЛНР. Тому питання декомунізації для України сьогодні стосується вже не лише гуманітарної політики, але й політики безпеки.

Проте, у цьому процесі ми допускаємо помилки. І їх потрібно виправляти або запобігати їх виникненню.
У місті Бар нещодавно було перейменовано чимало вулиць, серед яких і вулиця Маяковського, яка тепер носитиме ім'я Василя Стуса. Гадаю, якби Стус дізнався про наші нововведення, зокрема, про те, що у Маяковського забрали вулицю, а йому віддали – він був би, м’яко кажучи, незадоволеним.

Адже 90 років тому, коли Василя Стуса ще не було на світі, Володимир Маяковський вже створив поезію «Борг Україні», яка не лише росіянам дає зрозуміти різницю між нашими «братніми» народами, але й декому з нас, українців, допомагає збагнути власну ідентичність. Вірш наповнений любов'ю до України. У ньому поет возвеличує українську мову: «ця мова величава й проста» та критикує росіян: «вантаж знань у росіянина мізерний – тим, хто поряд, поваги мало»...

Долг Украине

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.
И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплен...
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ -
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут – зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов -
Анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах-лексиконах алых,
- Эта мова величава и проста:
„Чуешь, сурмы загралы, час расплаты настав..."
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного „Слышишь"?!
Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь, -
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово „чуешь".
Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.
1926

Послуговуючись політичними кліше, ми часто стаємо заручниками власної необізнаності. В радянський період у школах вивчали творчість багатьох поетів і письменників в контексті їх революційної приналежності, зараз ми ламаємо списи, проводячи культурні люстрації в залежності від вподобань тих, хто через нашу наївність та неосвіченість, монополізує право влади в нашій країні. Політичні жонглери, що добре вивчили принцип «розділяй і володарюй», вміло маніпулюють емоціями жертв сучасної освіти, викидаючи і вставляючи в нашу історію цілі сторінки. Прикро, що ми так легко сприймаємо на віру все, що кидають нам вони, забуваючи головне – перевірити…

Яскравим прикладом такої бездумної люстрації є постать поета Володимира Маяковського. Отримавши клеймо поета російської революції, він автоматично впав в опалу сучасної української освіти. Політика знову взяла верх. А якби наші міністерські патріоти хоч трішки б читали книги, а не політичні програми і казенні циркуляри, то могли б почути і відомих дослідників творчості Володимира Володимировича.

Один з них - Г. Бебутов у своїй книзі «Гімназія обличчям до обличчя», виданій в Тбілісі в 1977 році, наводить досить цікаві факти з біографії поета, що заставляють по-новому глянути на цю історичну постать співця революції з… українським козацькім корінням.

Маяковський Костянтин Кирилович - прадід поета по батькові, був сином полкового осавула, що служив у славному козацькому місті Бериславі Херсонськоїгубернії, що нині розкинулось на правому березі Каховського водосховища. У 1822 р. після завоювання Грузії був переведений на службу на Кавказ. Дід поета по батьківській лінії - Маяковський Костянтин Костянтинович народився в українському Бериславі, проте виріс у Грузії, довгі роки служив секретарем повітового правління (нині б сказали - райвиконкому) Ахалціхе. Бабуся поета по батькові - Данилевська Євфросинія Йосипівна, походила з роду вихідця з Подільськоїгубернії (нині - Вінницька область) козака Данила і була двоюрідною сестрою відомого українського дослідника і письменника Г. Данилевського. До слова, саме Данилевського можна назвати одним із родоначальників української фантастики. У своєму фантастичному оповіданні «Життя через сто років», написаному в 1868 році, він описує світ 1968 року, де: централізоване постачання міст водою, електроенергією і теплом; трансляція вистав по телефону; підземна залізниця між Англією і Францією; штучне море на місці Сахари і т. д. Мама Володимира - Павленко Олександра Олексіївна, була дочкою українця, штабс- капітана Павленко Олексія Івановича (дід поета по матері), який загинув в російсько- турецькій війні 1877-1878 рр.. Батько поета - Маяковський Володимир Костянтинович народився вже в Ахалцихе, навчався в Кутаїсі та Тбілісі, служив лісничим у фортеці Багдаді (нині - райцентр 5 Маяковський). Саме там і народився етнічний українець В. Маяковський, котрий прославив Україну, Грузію і ... російськулітературу. Ось такийродовід великого українця В. Маяковського, народженого в Грузії в сім'ї стовідсоткових українців, що, найімовірніше, спілкувались в сім’їукраїнською, закинутих імперської волею завойовувати Кавказ.

Маяковський писав: «Три разных истока во мне речевых: Я – не из кацапов-разинь. Я –дедом казак, другим – сечевик, а по рожденью грузин».

Дослідники біографії поета однією з причин самогубства Маяковського називають «розчарування у політиці партії». Думаю, за те, в чому поет був винен – він сам себе покарав. А його любов до української землі та безсмертна поезія залишаються поза часом та політичними суперечками.
Свої твори В. Маяковському присвятили М. В.Сосюра, М.Рильський, Л.Костенко, Д.Павличко, І.Драч, В.Коломієць, Ф.Мицик, М.Терещенко, І.Гончаренко, С.Голованівський та ін.
Звісно, в українського поета-великомученика Василя Стуса у порівнянні з Володимиром Маяковським значно більше прав на найменування його іменем вулиці будь-якого міста в Україні… Але… неправильно це якось: в одного поета забрати – іншому віддати. Чому б ім'ям Стуса не назвати новозбудовану вулицю нашого міста? А таких вулиць у Барі, дай Боже, буде ще багато…

Наталка ГОМЕЛЬ

 <<<