ПОГЛЯД
ОБЕРЕЖНО - КНИГА!

За три з половиною роки мого материнства вдома назбиралося чимало дитячих книг (переважна більшість купувалася мною особисто, частково – подаровані). З кожною новою книжкою, прочитаною разом із сином і повторно перечитаною десятки разів (діти люблять слухати улюблені історії знову й знову), у мене формувалося бачення сучасної української дитячої книги, зокрема, її якості.

Попри те, що телевізор та інша техніка, яка транслює нам «чужі сни», присутні у кожній сім'ї, і мультики все більше перетя гують на себе функції виховання молодого покоління, все ж діти не втрачають інтересу до книги. Інша справа, чи знаходять дорослі час та бажання прочитати дитині декілька сторінок…

Література розвиває багато здібностей дітей: вчить шукати, розуміти, любити - всім тим якостям, якими повинна володіти людина. Саме книги формують внутрішній світ дитини. Багато в чому завдяки їм діти мріють, фантазують і винаходять. Але якість дитячої літератури залишає бажати кращого.

Підсумовуючи прочитане разом із сином,за три роки нашого читання грубих помилок із дитячих книг назбиралося б на окрему книгу. Маю на увазіне технічні помилки, а серйозні мовленнєві (особливо русизми), які формують мислення наших дітей, їхнє відчуття мови та освіченість.

У дитячій книзі «Транспорт» видавництва «Видавничий дім «Пегас» є такі рядки: «Треба номер вам вірний набрати швидше евакуатор позвати»… В українській мові є дієслова «покликати», «погукати», але не «позвати» - це русизм. Так, евакуатор потрібен негайно! Щоб очистити дитячу літературу від засміченості помилками. Але номера такого, щоб набрати і вирішити проблему, немає, адже на сьогоднішній день в Україні не існує жодної інстанції, яка б контролювала якість друкованого продукту для дітей.

Є один безпрограшний спосіб вберегти дітей від вливання у недозрілі голови маси неправильного тексту – купувати дорогі книги. Саме у дешевих виданнях найбільше помилок, їх штампують як-небудь, не слідкуючи за якістю. Відсутність редакторів та коректорів відразу впадає у вічі. Для ви давництва, яке не турбується про свою репутацію - це вигідно з економічної точки зору, не потрібно платити за «зайву» роботу. Відповідно, дешевий продукт завжди наси чений посереднім змістом, масою помилок і, зазвичай, нікудишніми ілюстраціями. Але ринок збуту, попри все, такий виробник матиме завжди: малоосвічений малозабезпечений покупець, відповідно, неприскіпливий і неперебірливий.

Видавництва ж, які поважають себе і хочуть, аби поважали їх (на зразок «Видавництва Старого Лева», «А-ба- ба-га-ла-ма-га» тощо), ніколи не дозволять собі видавати неякісний продукт, адже орієнтовані на великий ринок, освіченого покупця та нарощення власного авторитету.

Звісно, це вимагає більших зусиль та ресурсів. І ціна їхнього продукту завжди буде відповідно більшою. Якщо міркувати з перспективою на майбутнє, то краще придбати своєму чаду менше книг, дорожчих та якісніших, ніж купити гірку дешевих книжечок з купою по милок, які дитина втягне в себе, наче губка, приймаючи за догму.

Звісно, серед дешевої літератури іноді бувають винятки. Є така серія книг, яка називається «Абетка» («весела», «смачна», «ввічлива» тощо). Вона приваблива в усіх сенсах – низька ціна, чудові ілюстрації, якісний текст. Але в «Лісовій абетці» ми з сином знайшли таку, на перший погляд непомітну, помилку: «Йорж заховався коло дна – йому там щука не страшна». Дно – це дно. Щось може ховатися на дні, але біля дна знаходитися неможливо! Тобто, навіть у книзі, гарній за якістю, ми все одно знайшли грубу помилку. Заради рими автор необережно нав’язав читачеві абсолютно неправильне за значенням словосполучення. І ось так, слово до слова, рядок до рядка – поступово отримуємо покоління людей, чиї голови змалечку нафаршировані зайвим бур'яном, який потім спробуй виполи …

Пам'ятаю, була у нас вдома така маленька кишенькова книжечка, за розміром, як дитяча долонька, називалася вона «Фрукти й овочі». На жаль, видавництво вказати не можу, тому що син порвав її ще до того, як зрозумів, що книги треба читати, а не псувати. Або він вже тоді відчував моє ставлен- ня до неї. Тому що я не переставала дивуватися, як у такій маленькій книжечці може вміщуватись така велика кількість граматичних помилок.

Коли ми випускаємо з помилками газету «Барчани», ми знаємо, що начитаний, грамотний читач прийде в редакцію і вкаже на наші помилки. Коли ж видавництво випускає в світ книгу для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, потрібно пам’ятати, що кожне прочитане в ній слово закарбовується у дитячій свідомості – і якщо воно неправильне, дитина не може на це поскаржитися, бо не має досвіду. І саме оце неправильне, що ми їй зараз всунемо, вона вважатиме за правильне.

Зараз у державі, як завжди (чи вже, чи поки що), кризова ситуація. Є маса галузей, які вимагають негайних реформ. Тому до розгляду питання створення комісії для контролю якості літератури для молодого покоління руки у нас дійдуть, швидше за все, дуже не скоро. І, можливо, для більшості з нас цей період часу називатиметься – «ніколи». За таких умов єдиний вихід з проблеми - самим контролювати кожен рядок, прочитаний дитиною і для дитини. …Не люблю чорний гумор. Але до цієї теми є дуже влучний анекдот: «Як ви можете казати, що держава не піклується про інвалідів, якщо для розумово відсталих випускаються і фільми, і музика, і книги». Так воно і виходить, держава робить все для того, аби ми такими були. Але, дякувати Богу, у нас ще залишається вибір. І він, поки що, за нами.

Наталка ГОМЕЛь

 <<<