СУСПІЛЬСТВО
НАРОДЖЕНІ СТРАЖДАТИ?

Він високий, сивочолий, усміхнений та енергійний. У нашій місцині рідко люди його віку бувають настільки енергійними. В ньому одразу впізнаєш європейця – є щось таке в цього чоловіка консервативне, раціонально-стримане, якась визначальна риса, що видає в нім печатку старої Європи, а точніше – омитих морем, зелених Нідерландів.

Його звати Кор Роос, він родом із маленького міста Ельборк. Він не знає ні української, ані російської, а тому звертається до слухачів англійською. Цей мовний бар’єр допомагає подолати хороший друг Кора та перекладач Анна Лялюк, яка постійно супроводжує його у мандрівках не лише Україною, а й світом.

Цей іноземець має настільки сильну харизму, що ти й не помічаєш факту присутності перекладача, бо слухаєш заворожено, зацікавлено. Він не вчитель і не історик. Його професія дуже далекою від згаданих сфер діяльності − він податковий консультант, життя якого випадковість пов’язала із долями тисяч жертв страшного злочину проти єврейської нації.

Він, неочікувано для себе став очільником фонду, який має за мету допомагати людям нужденним. Після довгих роздумів було вирішено піклуватися про жертв Голокосту, які проживають на території Ізраїлю. А таких там  чимало. Більшість із них  вихідці зі Східної Європи, з України.

Фонд «Троянда Пустелі» провадить свою діяльність у містах Назарет, Єрусалим, Акко, Арада. Його представники збирають та розповсюджують інформацію про життя тих, кому вдалося пережити Голокост.

Не всі постраждалі спочатку хотіли ділитися спогадами, навіть із найближчими людьми, що й стало причиною вгасання пам’яті про масове винищення євреїв на теренах нашої та сусідніх країн. На Заході мало хто знає про жорстокі та криваві події, які розгорталися на території української держави в часи окупації.

Тому, потроху, аби не втратити цю пам’ять назовсім, безпосередні учасники подій почали розповідати працівникам фонду про життя під час війни. Так назбиралося достатньо історій аби їх можна було видати окремими книгами на огляд всього світу. Ці книги й приїхав презентувати Кор Роос до Бару.

Він розповідає: про етапування ув’язнених, жахливі муки, розстріли, смерть. В Україні було споруджено близько 180 таборів та 50 гетто, до яких транспортували євреїв із Франції, Нідерландів, Бельгії, Німеччини.

Багато євреїв втікали, аби врятуватися. Чимало українців ризикували своїм життям та життями своїх рідних, щоб втаїти, приховати, вберегти від смерті представників народу Мойсеєвого, за що їх пізніше було зараховано до «Праведників народів світу» (дуже радимо глянути фільм «Список Шиндлера», створений у 1993 році Стівеном Спілберґом – в нім розповідається історія німецького підприємця, єдиного члена нацистської партії Оскара Шидлера, який був удостоєний цього почесного звання).

 Слухачі розчулені. Неможливо чути про такі надлюдські муки, що випали на долю цілих поколінь безневинних людей, залишаючись спокійним. В уяві постають нереальні картини переповнених бараків, антисанітарних умов, тісноти, бруду, холоду, вбивства… Кому, як не українцям розуміти, що воно таке – штучний та безжальний мор.

Нині видано дві книги: «Рама» та «Народжені страждати?», в яких зібрано десятки історій про жахіття нацистського режиму та антисемітської політики. Побачили світ книги трьома мовами: на івриті, англійською та російською. У першій книзі вміщені свідчення очевидців, яким вдалося витримати численні випробування в концтаборі «Мертва Петля», котрий знаходився в с. Печера, Тульчинського району. У другій книзі − 33 історії, з яких 17 були зібрані в Україні самим упорядником, який спілкувався із кожним оповідачем особисто. Це книга про довгий шлях євреїв червоними стежками Другої світової війни.

Ці видання були подаровані до фондів Центральної районної бібліотеки та всім учасникам заходу із автографом упорядника та редактора – Кора Рооса.

Із поетичним словом виступили місцеві поети Ілля Секулер та Лариса Нечитовська, а Юрій Маліновський, історик, вказав на тенденцію відновлення та встановлення нових пам’яток великої трагедії, а також звернув увагу присутніх на актуалізацію теми в наукових працях.

Ми два народи, які століттями проживають на одній землі в тісному симбіозі. Багато з тих, хто емігрував донині називають себе українцями (мова зараз не про національність) й дуже сумують за землею, де вони народилися і виросли, а багато з них ще й залишили найдорожче − життя близьких і коханих людей. Ми дійсно розуміємо багато аспектів із історії цього давнього народу. Мені думається, що Кор, цей світлий голландець, хотів, щоби  ми всі зрозуміли найголовніше: пам’ятати треба все, що стосується твого народу, бо без минулого – хто ми такі?

Валентин МАЙДАНЮК

 

 

 

 

 <<<