Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
Як, по-Вашому, має змінитися формування місцевих бюджетів у разі проведення децентралізації влади?
Місцеві громади будуть залишати основні кошти у себе, відраховуючи певний відсоток до державного бюджету
Принцип фінансування «згори донизу» буде збережений, але при цьому відсоток відрахувань з державного бюджету місцевим громадам має збільшитися
Важко відповісти
Проголосувало: 222
Історія

Бар - місто районного підпорядкування з 1938 року, розташоване на річці Рів за 68 км від обласного центру та за 7 км від залізничної станції Бар. Територія міста Бара була заселена ще з прадавніх часів.
На східній околиці міста археологи виявили трипільське поселення (бл. III тисячоліття до н.е.), а на західній - скіфське ( середина І тис. до н.е.) і черняхівське ( бл. IV ст. н.е.).
Документальна згадка про місто Бар (під назвою Рів) відноситься до 1401 р. Відомий український історик Михайло Сергійович Грушевський в праці "Барське староство" пише: "... що вже в 1405 р. м.Рів було населеним містом, так що заселення його слід віднести до попереднього часу..."
Історики-краєзнавці вважають, що місто виникло і будувалось в середині XIV ст., а можливо раніше. Воно було розташоване на правому березі річки Рів, там, де тепер знаходиться село Чемериси-Барські.
У другій половині XIV ст. місто переходить у власність литовських феодалів, а згодом, з 1449 р. Рів попадає під владу Польщі. Крім національного та релігійного гніту населення зазнавало величезних збитків від вторгнення татар і волохів.
1537 рік відкрив новий період в історії нашого краю. Польська королева Бона Сфорца викупила м. Рів у магнатів Одровонжів і перейменувала Бар на честь італійського міста, в якому вона народилася. За часів Бони місто відбудовується і розвивається, йому надається Магдебургське право.
В 1538 році м.Бар стає центром староства, яким залишається до кінця XVIII ст.
Протягом багатьох років населення Барщини веде героїчну боротьбу за своє визволення. В 1594 р. вибухнуло велике повстання проти гніту польських феодалів під проводом Северина Наливайка і Григорія Лободи, в якому прийняло участь населення Бара.В часи Визвольної війни українського народу 1648-1657 pp. під керівництвом Богдана Хмельницького Бар був одним з важливих об'єктів, за який точилися запеклі бої:
-1648 р. - визволення Бара військами Максима Кривоноса;
-1649 р. - розгром Іваном Сірком поляків під Баром;
-1649р.- війська Данила Нечая розбили польські війська біля сіл Матійкив і Митки;
-1651 p.- Барське староство визволено Богданом Хмельницьким.
Деякий час Бар був резиденцією Богдана Хмельницького. Але згідно з Андрусівським перемир'ям місто, як і вся Правобережна Україна, залишалося під владою Польщі.
З 1672 по 1699р. наш край перебував під владою Туреччини. В 1699 р. за Карловицьким договором Правобережна Україна з Поділлям (і в т.ч. Бар) переходять до Польщі.
Протягом XVIII ст. Бар залишався опорним пунктом польсько-шляхетської реакції й католицизму. У відповідь на це в 1702-1704 pp. населення міста брало участь у народному повстанні проти польського гніту, яке очолив Семен Палій. В 1768 р. в Барі виникло воєнно-політичне об'єднання польських магнатів - Барська конфедерація.
В 30-х роках ХУШ ст. на території нашого краю поширюється гайдамацький рух під керівництвом Неживого, Журби, Швачки, Бондаренка, Верлана. Вершиною гайдамацького руху була Коліївщина. Царський уряд допоміг полякам придушити повстання. Російські війська захопили Бар, розгромивши і конфедератів.
З приєднанням Правобережної України до Росії Бар в 1793 р. увійшов до її складу, як повітове місто, а з 1797 р. - став заштатним містом Могилівського повіту Подільської губернії. Села колишнього Барського староства ввійшли до складу Могилівського, Летичівського і Літинського повітів.
Приєднання нашого краю до Російської імперії не поліпшило становища місцевого населення, яке в процесі розпаду феодально-кріпосницького ладу і розвитку капіталістичних відносин зазнавало посиленого кріпосного гніту.
Особливо гострого характеру набирає селянський рух під проводом Устима Кармелюка. Його сподвижниками були Ілля Малярчук з с. Гармаки, Йосип Серветник (він же Покотило, Покотильчук) з с.Комарівці. Повстанські загони діяли в районі Бар - Ялтушків -Ушиця. Найактивніша боротьба в нашому краї припадає на 1822-1835 pp., яка після трагічної смерті народного месника тривала аж до 1845р.
В другій половині XIX ст. в Подільській губернії відбуваються кардинальні зміни.
Бар став значним торгово-ремісничим містом Поділля, мав 14 промислових підприємств, з них 4 шкіряні, 2 чавуноливарні, 8 черепичних майстерень, 4 водяні млини та добре розвинений візничий промисел.
В 1865 р. в Барі збудовано ґуральню (майбутній спиртзавод). З 1880 р. почав працювати пароводяний млин. Подальшому піднесенню економіки міста сприяло будівництво залізниці Жмеринка - Могилів.
Первістком цукроваріння в нашому краї став Ялтушківський цукроварний завод, збудований в 1871 р. В 1900 р. першу продукцію дала Барська цукроварня.
Розвиток сільського господарства вимагав нової, більш досконалішої техніки. В с.Чемерисах Волоських (тепер Журавлівка) поміщик Ганіцький збудував першу на Поділлі фабрику по ремонту сільськогосподарської техніки та сільськогосподарських знарядь праці. Швидко розвивається шевська справа, ковальське і столярне ремесло.
Бар і Лісові Бирлинці (тепер Лісове) ще у XVIII ст. стали важливими осередками гончарного виробництва. В Барі виникли родинні династії гончарів Врублевських, Желіховських, Круликовських та багатьох інших. Особливо типовий для барських тарілок був малюнок "зозуля на калині".
Розвиток промисловості й ремесла сприяв виникненню культурно-освітніх закладів. У місті було два училища - повітове, створене у 1803 р. і духовне, відкрите у 1837 р.
Починаючи з 80-х років і до кінця XIX ст. майже у всіх великих селах діяли церковно-приходські школи, а в значній частині малих сіл - школи грамоти. Найперші церковно-приходські школи з'явились у селах: Верхівка, Біличин, Митки, Чемериси Волоські (Журавлівка), Слобода Ялтушківська, Ялтушків. В Барі працювало дві лікарні.
Закінчився період відносно мирного розвитку українського суспільства - XIX ст. Розпочиналась епоха великих потрясінь - ХХст.
Поділля залишалось аграрним районом з розвиненою переробною промисловістю.
В зв'язку з переходом на капіталістичні відносини і будівництвом залізниць в нашому краї розвивалась торгівля. Основним її центром був Бар.
Помітні кроки здійснюються у розвитку освіти. Ще з 1868 р. діяло міське двокласне училище (нині будинок греко-католицької церкви). У 1907 р. до ладу стало реальне училище (тепер СШ № 4), у 1911р. відкрито приватну гімназію для дівчат (тепер СШ № 2), яка згодом одержала право приватно-державної.
При Барській міській управі в 1900 р. відкрилась перша бібліотека.
В Барі для управління містом обиралась міська дума. У 1905 р. Поділля охопили революційні виступи. Навесні і влітку 1905 р. було найбільше піднесення страйкової боротьби в Барі і селах нашого краю. В травні 1905 р. відбулися страйки Барської та Ялтушківської цукроварень. Робітники вимагали покращити умови праці і збільшити зарплату.
Перша світова війна 1914 р. завдала нових бідувань населенню району. В Барі було мобілізовано на фронт більше тисячі чоловік. В місті була розквартирована військова частина.
У лютому 1918р. Бар окупували війська кайзерівської Німеччини . У боях з австро-німецькими військами брав участь барський червоно-гвардійський загін.
23 березня 1919р. Богунський полк зайняв Бар, а в червні цього ж року місто перейшло до рук УГА (Українська Галицька армія). В січні 1920 року містом знову оволоділи загони червоної армії, а в квітні - білополяки і петлюрівці. Радянську владу в районі остаточно було встановлено 24 червня 1920 року.
З часом реконструюювалися
спиртовий та цукровий заводи, спорудилися машинобудівний завод,
відкрилися нові підприємства: цегельний завод, хлібозавод, швейна фабрика, електростанція, машинно-тракторна станція.
Місто було електрифіковано у 1936 р. У Барі будують районну лікарню, школи. Ще в 1925 р. був відкритий механічний технікум. З квітня 1931 р. почала виходити районна газета "Більшовицькими темпами" (тепер "Подільський край").
Голодомор 1933 р. не оминув й Барського району. Смерть від голоду спустошувала цілі села. Так, у Копайгороді, як свідчить статистика, лише за півроку померло 273 чол., у селі Польовому - 200 чол.
15 липня 1941 р. гітлерівці окупували Ялтушків і більшість сіл Барського району, а 16-го - сам райцентр. Настали страшні дні кривавого режиму. Окупанти розстріляли близько 7,5 тис. мирних громадян, 2 тис. вивезли на примусові роботи до Німеччини. Більше 8 тис. мешканців району загинуло в боях за Батьківщину.
15 липня 1941 р.війська фашистської Німеччини окупували Ялтушків і більшість сіл Барського району, а 16-го - сам райцентр. Були розстріляні близько 7,5 тис. мирних громадян, 2 тис. вивезли на примусові роботи до Німеччини. Більше 8 тис. мешканців району загинуло в боях.
19 березня 1944 р. війська 18-ї та 38-ї армій Першого Українського фронту розпочали бої з гітлерівськими військами. Особливо запеклі сутички точилися в районі шосе Бар-Журавлівка-Ялтушків. 25 березня частини 305-ї стрілецької дивізії (командир -полковник О.Ф.Васильєв)74-го стрілецького корпусу 38-ї армії оволоділи Баром.
У боях за населені пункти району віддали своє життя 1186 воїнів.
Після війни відновили свою діяльність органи Радянської влади.
24 серпня 1991 року місто зустрічає незалежність Української держави і проходить разом з нею усі труднощі становлення по цей день.
1991, 6 грудня – створено Збройні сили України, в яких служили уродженці Бара та його околиць: командуючий військово-морськими силами України – адмірал Михайло Єжель ( 1952 р.н., с.Слобода Ялтушківська), начальник штабу Західного оперативного командування – генерал Віктор Тютюнников (1949 р.н., м.Бар), командири військових з’єднань – генерали Микола Цицюрський (1954 р.н., м.Бар), Володимир Рябоконь (1951 р.н. с.Кошаринці)., Ф.Ю.Пастушок (с.Кошаринці), В.В.Чорний (с.Мартинівка), С.Є.Чернілевський (с.Гришки), В.І.Стефанишин (с.Войнашівка), М.М.Йолтуховський (с.Явтухи).
1991-1992 – вийшли з друку книги краєзнавчих нарисів про місто Бар та його околиці «Історія рідного краю» (автори І.Д. Барладин, М.П. Йолтуховський).
1993, 11 травня-30 листопада. Телестудія «Укртелефільм» за мотивами краєзнавчих нарисів «Історія рідного краю» проводила зйомки документального телефільму «Місто на Кучманському шляху».

2000, грудень – затверджено герб і прапор територіальної громади міста (автор ідеї Микола Йолтуховський).

2004, серпень – приватний підприємець І.Лозінський («ПАПІРУС») здійснив перший в історії Бара випуск листівок, присвячених історичним пам’яткам міста.

2004, жовтень-грудень – багатолюдні збори, мітинги у Барі. Помаранчева революція.

2001, липень – засновано міську газету «Барчани» (перший редактор – С.П.Навроцький).

2007-2011 – археологічні дослідження Барської фортеці під керівництвом старшого наукового співробітника Інституту археології Національної Академії Наук України Лариси Виноградської.
В 2001 році Бар відзначив 600-річчя з дня першої документальної згадки про нього.
Революція гідності 2013-2914 р. також не залишила байдужою барську громаду. Значна частина містян і жителів району приймали активну участьу подіях на Майдані, працювали над зміною руйнівної системи на місцевому рівні.
За останні роки в місті значно зросла громадська активність всіх категорій населення, місто прагне до зростання і розвитку.

В дописі використані матеріали краєзнавця Миколи Йолтуховського

 <<<