Карта інвестиційної привабливості
Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
При зверненні до міської ради, чи було вирішено Ваше питання?
Так
Ні
Проголосувало: 74
Краєзнавство

Л.В. Баженов

м. Кам’янець-Подільський

 

ЄВРОПЕЙСЬКЕ МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО ХІV-XVII CТ.  НА ПОДІЛЛІ – ТРАДИЦІЯ СУЧАСНОГО МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

 

У статті розглядається історія поширення магдебурзького права на території Поділля в ХІV-XVII ст. як основи сучасного міського самоврядування.

Ключові слова: Поділля, Бар, магдебурзьке право, міське самоврядування, європейські стандарти життя, міста і містечки.

 

Щe з часу початків формування перших міст на Поділлі в давньоруський час, воно стало форпостом зв’язків українських земель з Центральною і Південно-Східною Європою та вибору європейського цивілізаційного вектору аж до наших днів, тобто шляху України до Європи, який, попри всі перешкоди й труднощі, триває понад тисячу років. Особливо яскраво цей процес на ранній стадії розвитку проявився під час входження Поділля до складу Великого князівства Литовського у другій половині ХІV – у першій третині ХV ст. Тоді володарі – подільські князі Коріатовичі перебували у васальній залежності від Литви, сприйняли давньоукраїнську мову і християнську віру, були під значним впливом західної культури, прагнули розбудовувати свою столицю Кам’янець та інші міста краю за західноєвропейським зразком і заклали в їх життя початки міського самоврядування.

Литовський період історії Поділля, надання його окремим містам Коріатовичами магдебурзького права та формування міського самоврядування досліджували в другій половині ХІХ – у першій третині ХХ ст. М.С. Грушевський [5], Ю.А. Роллє (Д-р Антоні Ю.) [1], Є.Й. Сіцінський [14], В.О. Геринович [4], у 1970 – 80-ті роки Я.Р. Дашкевич [6],           Ф.М. Шабульдо [17], в добу державної незалежності України М.Б. Петров [13],                  В.М. Ільїнський [7], П.Я. Слободянюк [15], особливо С.І. Крамар [9; 10;], Є.Й. Меснянкін [11], автор цієї статті [2; 3] та інші. Проте й досі не вичерпується наукова дискусія навколо проблеми щодо змісту грамоти про надання Кам’янцю магдебурзького права, про роль і значення початків та розвитку в містах краю самоврядування, що є свідченням актуальності теми дослідження сьогодні й на перспективу. Тому, належно відзначивши 640-і роковини введення в дію магдебургії в Кам’янці-Подільському та 475-річницю у м. Барі, є потреба ще раз звернутися до поставлених питань в історіографії питання під кутом перших спроб євроінтеграції Поділля.

Як відомо, після переможної синьоводської битви 1362 року русько-литовської армії над ординськими ханами,  князь Ольгерд передав Подільські землі своїм племінникам, онукам литовського князя Гедеміна князям Коріатовичам Юрію, Олександру, Костянтину і Федору, які, зрештою, на межі 60-70-х років ХIV ст. осіли в м. Кам’янці і відкрили новий етап у перетворенні його в західноєвропейське місто. Для цього, розбудовуючи свою столицю на Поділлі, Коріатовичі в основу її проектування заклали головний композиційний центр в організації планувальної мережі міста, який складався з громадської і ринкової площі, котра сформувалася на підставі дороги, що тяглася від замку до центру міста через каньйон р. Смотрич при допомозі дерев’яного мосту. Планування площі, яка була в просторі видовженою, у той час виходило з місцевих традицій. Головною її архітектурною домінантою була православна церква на честь Парасковії П’ятницької.

 На площі-ринку розташовувалися житлові споруди, сукениці, лавки шевців, пекарів, різників, лазня, споруди господарського та адміністративного призначення. Загальноміський центр знаходився на території нинішнього вірменського майдану. Цієї типово європейська традиція містобудування в Кам’янці та інших містах і містечках Поділля продовжувалася впродовж ХV –ХVIII ст. [6; 10; 13].

Важливим фактором у той час було впровадження в українські землі  магдебурзького права, яке виникло у Німеччині і до ХІІІ ст. поширилося в країнах Західної Європи, сприяло розвитку німецької колонізації в Східну Європу. Це право унормувало самостійність міст, їх самоврядування, економічний статус. У ХІV –XV ст. до загального процесу розповсюдження магдебурзького права долучилися українські міста: найперше Санок (1339), Львів (1356), Кам’янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Житомир (1444) і найпізніше Київ (1497) [12].

Власне вирішальне значення в розвиток Кам’янця, як європейського міста,  стало надання місту в лютому 1374 року князями Юрієм і Олександром Коріатовичами  Грамоти на самоврядування (магдебурзьке або німецьке право), текст якої був написаний давньоукраїнською літературною мовою. Вона засвідчує, що князь здійснював управління Подільською землею, а війт – міською общиною. "Зем’ян, бояр та князівських слуг мав судити князь на замку", а міщани зобов’язувалися "судитися своїм правом і своїми райцями". Так писалося в привілеях, наданих місту 1374 року. Представниками князів в управлінні Кам’янцем і Подільською землею були воєвода і староста.

Основним населенням Кам’янця в ті часи за етнічною приналежністю було українське (руське). Окрім нього, тут мешкали литовці, вірмени, поляки, молдавани та представники інших народів. До їх обов’язків входило "мостити місто для себе". Якщо міщани відмовлялися від будівництва, то повинні були сплачувати додатковий податок грішми "князеві в скарб". Отже, за цим правом місто звільнялося від управління й суду феодала (власника), отримувало самоврядування і своє судочинство, наділялося орними землями і пасовищами, регулювався ремісничий цеховий устрій, визначалася кількість проведення ярмарків і торгів, міщани звільнялися на 12-20 років від сплати данини, запрошувалися із Західної Європи колоністи, купці, ремісники. Міста-магдебургії забезпечували захист від ворогів: міщани повинні були будувати укріплення, споруджувати замки і фортеці, виставляти варту, вступати в ополчення тощо [9, с.63 – 64].

Таким чином, магдебурзьке право передбачало низку державних повинностей міського населення, зокрема:

участь в ополченні проти загарбників;

захист міських укріплень;

будівництво і утримання міських оборонних укріплень, постачання їх боєприпасами;

охорону кордонів своїх земель, організацію спостережних пунктів;

надання підвід на період нападів ворога, перевезення, утримання, обслуговування княжих службових осіб;

виплату грішми чи натурою податі князю та старості [10, c. 228].

Грамотою Коріатовичів надано міщанам право суду за своїм правом, перед своїми війтами (представниками). При цьому зазначено, що князівський воєвода не повинен втручатися у цей суд. У випадку, коли боярин чи княжий землянин судиться з міщанином, суд здійснюватиме воєвода разом з війтом. При цьому в разі доведення вини княжого слуги штраф стягує воєвода, а міщанина карає війт. Третя частина стягуваних штрафів мала надходити війту, а дві третини князь дарував для допомоги місту. Князь також надавав місту доходи від крамниць і з лазні. На ті кошти міщани мали укріпляти місто [10, c. 230].

Складовою частиною локаційного процесу Кам’янця з 70-х рр. ХІV ст. виступала поземельна власність міста на землю. Згідно з грамотою князів Юрія і Олександра Коріатовичів, Кам’янець отримав земельний наділ у розмірі чотирьох ленів землі, які знаходилися на території між ріками Мукшею і Дністром. Міські громадські землі, з правової точки зору, не перейшли у приватне володіння городян, але як королівщина стали рядовим леном членам міської общини, з якого сплачувались податки князю і місту. З цього часу і до ХІХ ст. міська земля була предметом гострої боротьби за її переподіл між низами і верхівкою міщан [2, с.10].

Варто пам’ятати, що міське населення і самоврядування при Коріатовичах ще не знало поділу на руську, польську та вірменську громади, що запроваджене ними магдебурзьке право було спрямоване на посилення притоку мігрантів з Німеччини та інших країн Західної Європи для посилення економічного розвитку міста і забезпечувало права й привілеї в першу чергу для  них, що воно ще не відповідало всім вимогам формування самоврядування, а лише закладало народження його традицій.

З входженням Поділля з його містами до складу Речі Посполитої в 30-х роках ХV ст. польська влада, зокрема в Кам’янці, почала всіляко утискати і зневажати постулати Грамоти 1374 року Коріатовичів й послаблювати міське самоврядування. Тому польські королі змушені були своїми указами, грамотами неодноразово підтверджувати магдебурзьке право у Кам’янці й розширювати його повноваження. Це сталося, коли у 1463 році Кам’янець став королівським містом і центром Подільського воєводства, коли такі привілеї були декларовані місту в 1491 році королем Казимиром ІІІ Ягайловичем та знову підтверджені тим же королем на краківському сеймі 1553 року. Зокрема, у королівській грамоті 1553 року, яка визнала права на самоврядування руській (українській) общині Кам’янця, писалося: «Нам здається вельми правильним і корисним, що благочестивий Казимир, б. король Польський, великий князь Литовський і т.д., наш дід, перший надав руським міщанам Кам’янця право вибирати за своїм бажанням війта (представника) і у випадку потреби відсторонювати або позбавляти його цієї посади війтівства…» . Далі у грамоті дається повний перелік зобов’язань, прав і привілеїв руської громади в місті. Знову ж таки указом короля Сигізмунда Августа 1555-го та рішеннями варшавського сейму 1557 років вкотре підтверджувалися права русинів Кам’янця-Подільського на самоврядування. Не зважаючи на таку увагу до самоврядування в місті королівської влади, його розвиток у ХV-XVII ст. проходив у складних умовах всіляких утисків з боку місцевої польської адміністрації [10, с. 237 – 239]. 

Все-таки у ХV-XVII cт. магдебурзьке право значно поширилося на Поділлі. За підрахунками дослідників, магдебургією користувалося понад 50 подільських міст і містечок. Першим містом, яке отримало це право Грамотою Коріатовичів, був Кам’янець-Подільський (1374). Крім Кам’янця, у ХV ст. німецьке право діяло у 5 містах і містечках Поділля, з них у Смотричі (1448), Ярмолинцях (1455), Зінькові (1456) та ін. У ХVI ст. це право утвердилося ще в 19 містах краю, зокрема в Летичеві (1537), Барі (1540), Старій Синяві (1543), Ялтушкові (1546), Чорному Острові (1556), Брацлаві (1564), Черчі (1578), Чорнокозинцях (1578), Дунаївцях (1592) й ін.[12]

Наведемо приклад отримання магдебурзького права у м. Барі. Нова власниця італійка польська королівна Бона Сфорца д’Арагона (1494-1557) прибула в місто Рів 1533 року, визнала його занепалим зі зруйнованими оборонними укріпленнями, взялася їх відбудувати, споруджувати нову міцну фортецю, відновлювати його економічно-господарське значення  й пообіцяла надати йому новий герб і магдебурзьке право [11, с.16].  За сім років місто розбудувалося, споруджено новий замок із дубової деревини, який мав п’ять веж та забезпечений артилерією, й у 1540 р. отримало нову назву Бар, свій перший герб і місцеве самоврядування, яке регламентувало жителів на три міські громади: руську (українську), польську і гірську (чемериську) [5, с.305 – 308]. Поселенці польської громади Бара, в’їзд до якої  був через Лядські ворота (тепер вулиця Соборна, біля греко-католицького храму), одержали п’ятнадцятилітні пільги на всі види податків, зобов’язувалися збудувати міст через через став, право збору мита за його проїзд.

Жителі Руського Бара мали свої Івановецькі ворота (тепер неподалік стадіону)  [14, с. 40] та Гірського – дванадцятилітні пільги. Після закінчення пільг всіх трьох общин-поселень вони повинні були сплачувати щорічно 15 грошів чиншу (податку), відбувати військову службу при місцевому старості, ремонтувати замок, греблі, нести інші повинності. Польський і Руський Бар мали спільного війта і окремого – у Гірському Барі. Було налагоджено такі складові самоврядування  як  магістрат, судочинство, цеховий устрій, торгівля, участь у містобудуванні та  комунальному забезпеченні тощо. Позивні результати життя Бара не забарилися. Вже у 1565 р. у місті населення подвоїлося, Польський Бар мав 102 двори, Руський – 124, Чемериський – 51 двір і 45 міщанських. На той час Бар «Ключем до Східного Поділля», був другим містом на Поділлі після Кам’янця [8, с.12]. Отже, магдебурзьке право сприяло тому, що Бар назавжди став важливим економічним центром, позаштатним містом, увійде в загальну історію України як місто з давніми традиціями самоврядування та багатою на цікаві події минувшиною. 

У наступному столітті королівськими привілеями магдебурзьке право було даровано ще 15 містам Подільського воєводства, у тому числі Михалпілю (1605), Деражні (1614), Китайгороду (1624), Миньківцям (1637), Пиляві (1649), Вінниці (1640), Сатанову (1641), Жванцю (1646) тощо [12].

Особливістю подільських тогочасних міст слід вважати малочисельність їх населення, своєрідне поєднання міського і сільського укладів життя, ремісничої і торгівельної діяльності міщан із заняттям сільським господарством. Звідси магдебурзьке право в краї запроваджувалося в обмеженому вигляді: спочатку воно надавалося не всім міщанам, а лише колоністам, запрошеним переселенцям та привілейованим громадам (полякам, німцям), згодом його поширили на руську, польську, вірменську, єврейську та інші общини, досить часто власники і державні чиновники втручалися в міське самоврядування [2, c. 9].

Незважаючи на певні обмеження міського самоврядування в умовах самодержавно-чиновницького і власницького свавілля, воно впродовж ХIV – ХІХ ст. відпрацювало і встановило свої механізми діяльності за європейськими стандартами, взяло на себе організацію управління містами та їх розбудови, відповідальність за збереження і розвиток комунальної власності й правопорядку, виступало гарантом дотримання громадянських прав міщанами. Проте доля історичних міст Поділля, які мали магдебурзьке право, у віках складалося по різному. Там, де міста розросталися та економічно розвивалися і в них було міцне та відрегульоване самоврядування, вони зберегли свій статус міста й до нині (Кам’янець-Подільський, Вінниця, Проскурів (Хмельницький), Летичів, Могилів-Подільський, Бар, Брацлав, Дунаївці та ін.). Коли ж навпаки, зазначені показники були від’ємні, то такі міста, що мали німецьке право, з перебігом часу втратили ознаки міст і навіть містечок й перетворилися на села. Так сталося з містами і містечками Черче, Шарівці, Жванець, Миньківці та ін.

Указом імператора Миколи І магдебурзьке право було скасовано в Україні під владою Росії у 1831 р. (крім Києва до 1835 р.), в західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії – у 1786 р. [7, с.45]. Це був відступ від західноєвропейських традицій міського самоврядування і означало повне підкорення міст самодержавними режимами, чиновницькою бюрократією, посилення азійського напряму цивілізаційного розвитку.

Варто підкреслити, що історичні традиції європейського вибору, закладені ще в добу середньовіччя, сьогодні, вивчаються, запозичуються і відроджуються в теперішній Україні. Наведемо приклад нинішнього розвитку міського самоврядування у м. Кам’янці-Подільському. В ньому належно зберігається будівля міської Ратуші ХV – XVIII ст. В її приміщеннях знаходиться, з одного боку, експозиція місцевого державного історичного музею-заповідника, а, з іншого, вже понад останнє десятиріччя тут розташована урочиста зала міської мерії, обладнана в мистецько-архітектурному стилі середньовічної епохи. Тут склалася традиція ухвалення доленосних рішень місцевого самоврядування, відбуваються урочисті засідання та збори, приймаються зарубіжні делегації, підписуються важливі угоди про співробітництво і дружбу між містами, у тому числі західноєвропейськими, розміщені експозиції історії магдебурзького права, а також тут постійно відбуваються міжнародні, всеукраїнські та міські наукові конференції, симпозіуми, круглі столи, присвячені історії і сьогоденню міст [12, с.9 – 10]. Саме тут у 2014 р. відбувся всеукраїнський науковий круглий стіл «Самоврядування у Кам’янці-Подільському: історія та сучасність» з виданням наукового збірника праць [2], щороку проходять наукові засідання з приводу дискусійних проблем історії магдебурзького права на Поділлі. Така практика притаманна для всіх нинішніх міст Вінницької і Хмельницької областей, які мають давні традиції самоврядування і розвивають нові.

Зокрема, однією із головних проблем розгляду розвитку магдебургії у м. Барі  стали І-ІV міжнародні науково-практичні конференції «Барська земля Поділля: європейська спадщина та перспективи сталого розвитку (2008 – 2016 рр.), наукового збірника праць «Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, вип. ХІХ» (Вінниця, 2011). Все це є визнанням подолянами європейського вибору України та її отчої землі сьогодні й на далеку перспективу.

Отже, шлях України до Європи у просторі і часі впродовж останньої тисячі років потребує подальших наукових досліджень і узагальнень, вивчення досвіду багатьох поколінь у впровадження в нашій країні європейських стандартів і традицій життя, їх належного використання, вдосконалення й популяризації в наші дні, а, головне, збільшення в українському суспільстві табору прихильників європейського вибору в розбудові рідної держави.

 

 

                                              ДЖЕРЕЛА  ТА ЛІТЕРАТУРА:

 

1. D-r Antoni J (Rolle). Zameczki Podolski na kresach multańskich. – Warszawa, 1880. – T. 1

2. Баженов Л.В. Магдебурзьке права ХІV-XV ст. на Поділлі – фундамент сучасного міського самоврядування /Лев Баженов //Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. праць. – Вінниця, 2011. – Вип. ХІХ. – С. 8-11.

3. Баженов Л.В. З історії середньовічного самоврядування в м. Кам’янці-Подільському (до 640-ї річниці надання місту магдебурзького права /Лев Баженов //Самоврядування у Кам’янці-Подільському: історія та сучасність: Зб. наук. повідомлень за підсумками круглого столу. – Кам’янець-Подільський, 2014. – С. 10-15.

4. Геринович В.О. Вірмени у Кам’янці /Володимир Геринович //Краєзнавство. – 1928. –  № 1. – С. 20-25.

5. Грушевський М. С. Барське староство. Історичні нариси (ХV-XVIII ст.). – Репр. вид., 1996. - 623 с.

6. Дашкевич Я.Р. Кам’янець-Подільський у вірменських джерелах ХIV-XV ст. /Ярослав Дашкевич //Архіви України. – 1970. - №5. – С.57-62.

7. Ільїнський В.М. Магдебурзьке право на Поділлі /Валентин Ільїнський //Науково-краєзнавчий альманах «Дивокрай». – Хмельницький, 1997. – Вип. 2.

8. Йолтуховський М.П. Магдебурзьке право і самоврядування в місті Барі та його передмістях у ХVI – на початку ХХ ст. /Микола Йолтуховський // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. праць. – Вінниця, 2011. – Вип. ХІХ. – С. 11-15.

9. Крамар С.І. Кам’янець на Поділлі у XIV-XVIII ст.: магдебурзьке право, судочинство та самоврядування громад /Сергій Крамар. – Кам’янець-Подільський, 2010. – 280 с.

10. Крамар С.І. Місто Кам’янець на Поділлі у ХІV-XVIII століттях: магдебурзьке право, та самоврядування громад /Сергій Крамар //Господарський (арбітражний) суд Хмельницької області: історико-правові нариси й портрети. – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 223-272.

11. Меснянкін Є.Й. Роль Бони Сфорца та Бернарда Претвіча в становленні магдебурзького права у місті Барі /Євген Меснянкін // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. праць.     – Вінниця, 2011. – Вип. ХІХ. – С. 15 – 19.

12. Нариси історії магдебурзького права в Україні ХІV – початку XV ст. – Львів, 2002.

13. Петров М.Б. Кам’янець-Подільський в 30-х роках ХV – XVIII ст. /Микола Петров.               – Кам’янець-Подільський, 2012. – 480 с.

14. Сецинский Е.И. Город Каменец-Подольский. Исторический очерк /Евфимий Сецинский. – К., 1895. – 240 c.

15. Слободянюк П.Я.  Соціальні аспекти магдебурзького права на Хмельниччині /Петро Слободянюк //Матеріали ІХ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський, 1995.

16. Стрельбіцька Н. До історії діяльності міського самоврядування міста Бара в ХVI – на початку ХХ ст. /Наталія Стрельбіцька // Бар. Барська земля – крізь призму століть: Матеріали І міжнар. науково-практичної конф. – Бар, 2008.

17. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского /Феликс Шабульдо. –  К.,1983. – 182 с.

 

Bazhenov L.V.

Kamianets-Podilsky

 

EUROPEAN МАGDEBURG LAW ХІV-XVII CENTURY IN PODOLYY  – ТDYTION СONTEMPORARY URBAN SAMUPRAVLENYYA

 

The history of the of Magdeburg law in skris in the XIV-XVII centuries as the basis of modern urban government.

Keywords: Podilya, Bar, Magdeburg law, Municipal governments, the European standarts of life, Podilsky cites and towns.

 

 <<<