Карта інвестиційної привабливості
Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
При зверненні до міської ради, чи було вирішено Ваше питання?
Так
Ні
Проголосувало: 74
Краєзнавство

В. М. Мельник

м. Вроцлав

ОБЩИНА ЯК ПРООБРАЗ МІСТА: КОНЦЕПЦІЯ ЕВОЛЮЦІЇ ГЕРМАНСЬКОГО ПРАВА ГЕОРГА ЛЮДВІГА МАУРЕРА

 

      У статті подано аналіз історико-правової концепції видатного німецького вченого-юриста Георга Людвіга Маурера (1790-1872). Автор пропонує використовувати наукову спадщину Маурера для новітніх досліджень по теорії та історії общини і міста.

      Ключові слова: Маурер, община, звичаєве право, маркова теорія, місто

 

      Середньовічне право — одна з найцікавіших медієвістичних тем. Вона має не лише теоретичне, але і важливе практичне значення. Середньовічне право стало передумовою виникнення сучасної юриспруденції. В умовах розвитку юридичної науки, нашим важливим завданням є актуалізація досвіду вчених ХІХ століття, що зробили неоціненний внесок у становлення правосвідомості та праворозуміння сьогодення.

      Германське право вирізняється на фоні медієвістичних досліджень. Німецька історіографія ХІХ–ХХ століття присвятила вивченню права германців велику кількість праць. На межі ХІХ і ХХ століть навіть викристалізувалось два напрямки в німецькій історичній науці – історико-правовий та критико-юридичний. Роль обох напрямків для історії права дуже велика. Фактично, сучасна методологія історико-правових досліджень у Європі базується саме на досягненнях німецької історіографії. Завданням українських вчених залишається вироблення власного філософсько-методологічного шляху. Однак, при цьому, ми зобов'язані перейняти позитивний західний досвід (головним чином, німецький) і очистити його від марксистських “надбудов” радянського часу.

      Георг Людвіг Маурер (1790–1872) став засновником історико-правового напрямку в німецькій історичній науці. Є. В. Гутнова у своїй “Історіографії історії середніх віків” підкреслює: “Ми віділяємо історико-правовий напрямок тому, що інтереси всіх його представників концентрувались в області історії права, установ, державного устрою середньовічної Німеччини, але ще більше тому, що на всі явища історії вони дивилися з точки зору еволюції права та державних форм і теоретично приписували їм вирішальну роль в історії” [1, c. 71].

      На наш погляд, саме фундаментальна, синтетична праця Є. В. Гутнової найбільш повно в радянській історіографії змогла описати та охарактеризувати праці представників історико-правового напрямку німецької історіографії ХІХ століття. Це єдина подібна книга з історіографії, що і досі залишається надзвичайно актуальною.

      Представниками історико-правового напрямку, крім Г. Л. Маурера, були Георг Вайц (1813–1886), Пауль Рот (1820–1892), Отто фон Гірке (1841–1921), Рудольф Генріх фон Гнейст (1816–1895). Історико-правовий напрямок німецької історіографії синтезувався під впливом двох наукових шкіл – історичної школи права та романтичного напряму. Однак, Є. В. Гутнова вказала на ряд фундаментальних прогресивних відмінностей історико-правового напрямку відносно своїх попередників: “Відрізнявся історико-правовий напрямок і в методологічному плані: для нього був характерний набагато більш стійкий та постійний інтерес до економічних, зокрема до аграрних, проблем не тільки в контексті еволюції поземельного права, але і в контексті реальних відносин власності і господарських розпорядків. В останніх вони часто бачили важливу, хоча і не визначальну рушійну силу історичного процесу” [1, c. 71].

      Георг Людвіг Маурер народився на теренах Рейнської області (в Дюрхеймі) і походив з родини священника. Освіту він здобув на юридичному факультеті Гейдельберзького університету. Протягом 1814–1826 років Маурер працював у судово-адміністративних органах Рейнської області. Після свого переїзду в Баварію (1826 рік) Маурер був обраний професором права у Мюнхенському університеті. Саме з Мюнхенським університетом пов'язане все наукове життя Георга Маурера.

      Все своє життя вченому вдавалось поєднувати активну наукову та дослідницьку роботу із юридичною практикою. Маурер працював в галузі адміністративної юстиції, займався юридичними консультаціями. Протягом ХІХ–ХХ століть у Німеччині вся сукупність публічно-правових відносин об'єднувалась в одну науку і практичний напрям – державне право. Маурер прославився саме як спеціаліст-практик у сфері державного права. Неабиякі юридичні здібності дозволили йому досить швидко зблизитись з королівським домом Баварії. Вже в 1832 році його було призначено регентом грецького короля Отто Вітельсбаха. Це змусило Маурера поєднувати вже три види діяльності – науковий, юридичний та дипломатичний. Регентом грецького короля вчений пробув до 1834 року, але в момент політичної кризи 1847 року його було призначено прем'єр-міністром Баварії, а в 1848 році він став депутатом загальнонімецького франкфуртського парламенту.

      Маурер до кінця життя був членом Державної ради Баварії. При цьому, Маурера складно назвати вченим, що у політичному контексті піддавався впливам баварської чи пруської партій. Маурер – однозначний прибічник єдності Німеччини. При цьому, він вважав, що Баварія, Прусія, Австрія зобов'язані об'єднатись в одне ціле. Маурер вважав Німеччину геополітичним центром Європи, але для здійснення правильної зовнішньої політики вчений вважав необхідним наявність грамотного політико-юридичного обгрунтування. В юриспруденції він вбачав еволюційний характер, тому для обгрунтування власних практичних поглядів Маурер звернувся до юридичної медієвістики — історії права середніх віків.

      Основною темою досліджень Маурера стала германська община як правовий інститут. Є. В. Гутнова пише, що “саме в общині він побачив  традиційну для Німеччини форму самоуправління” [1, c. 73]. Общину Маурер розглядав з точки зору еволюційних закономірностей. Про свою методологію він писав: “Історія, як і природа, підкоряється певним законам, котрі не можуть бути безпечно порушені і дослідження котрих має стати завдянням кожного історика” [2, c. 3–4].

      В 1854 році була опублікована його книга “Вступ в історію общинного, двірського, сільського, міського устрою та суспільної влади” (книга була перекладена В. Коршем і видана російською мовою в 1880 році) [2]. Це дослідження і сьогодні залишається корисним з точки зору двох юридичних проблем: теорії общинного устрою та генези міського самоврядування. Питанню самоврядування Маурер відводить особливе місце у своєму дослідженні. Генезу і самоврядування, і общини він виводить із специфічної давньогерманської “марки”, як форми громадської та господарської самоорганізації.

      В 1856 році Маурер публікує двотомну “Історію маркового устрою в Німеччині” [3]. Особливу увагу для нас також представляють “Історія сільського устрою в Німеччині” у трьох томах (1865–1866) та “Історія міського устрою в Німеччині” у чотирьох томах      (1869–1871) [4; 5]. Таким чином, можемо охарактеризувати Г. Л. Маурера як правознавця синтетичного складу. Його праці відкрили тривалу дискусію з приводу традиційності германського самоврядування. Пошук відповідей на це питання німецькі історики, слідуючи за Маурером, стали шукати саме в ранньому середньовіччі, в процесі переходу від античності до середньовіччя. Мета заснованого Г. Маурером історико-правового напрямку оформилась як пошук правильної системи державного устрою для майбутньої об'єднаної Німеччини у традиціях старогерманського права. При цьому, сам Маурер підкреслював, що історія навчає “як повинні йти вперед держави, щоб не відстати і нарешті, не загинути зовсім” [2, c. 223–224].

      Маурер вважає, що основою німецького суспільства у ранньому середньовіччі була саме община. Зокрема, в умовах повної відсутності приватної власності, саме община виступала центром організації господарства і тільки вона могла обробляти землю. Германські племена розпадались саме на общини. Ці найменші общини з життям навколо господарського календаря він називав “марками”. Вони мали всі ознаки демократичного устрою. Встановленням господарських розпорядків у марках займались общинні ради на чолі із старшинами. При цьому, Маурер активно посилається на Тацита, який, на його думку, першим підмітив марковий устрій германських “варварів”.

      Велике переселення народів зумовило реорганізацію маркового устрою земельного розподілу на основі інституту спадкоємництва. Цей інститут зародився під впливом римського права і сприяв зародженню приватної власності. Саме приватна власність стала першою і найголовнішою для германських племен рецепцією римського права.

      Общинне землеволодіння розпадалось на великі приватні землеволодіння і вотчини. Поступове сприйняття германцями приватної власності зумовило зміну поняття князівської та королівської влади. З військових вождів правителі племен перетворились спочатку в “громадську владу”. Новоявлені варварські королі стали опиратись на велике приватне землеволодіння і розпочали поступову ліквідацію общини через подальшу рецепцію інших положень римського права. Ця ліквідація переросла в різновид соціальної боротьби і тривала аж до XVI століття, коли в багатьох регіонах Німеччини ще зберігались марки.

      Остаточний кінець маркової свідомості німецького селянства настав лише під впливом правових ідей Реформації, зокрема ідеї індивідуальної свободи. При цьому, Маурер вважав, що досвід марки як “землеробського союзу” необхідно використати для політичного майбутнього Німеччини. Державний устрій єдиної Німеччини, вважав Маурер, має грунтуватись на “громадянській політичній общині”.

      Генезу середньовічних міст Німеччини, Італії, Франції Маурер вбачає також у марковому самоуправлінні. Розбудова міст почалась за часів Карла Великого як реакція німецького селянства на зростання впливу юридичного інституту приватної власності. Міста значно еволюціонували під впливом торгівельно-економічного фактору і стали одним із стовпів німецької державності, а також германської культури у всій Європі [5].

      Маурер став першим дослідником, що назвав феодалізм юридичною категорією. І хоч К. Маркс та Ф. Енгельс активно критикували Г. Маурера за “юридичну вузькість”           [1, c. 77], він став засновником юридичного підходу до тлумачення феодалізму, вважаючи його витворенням синтезу варварського общинного права та інституту приватної власності, що був запозичений із римського права.

      Ми вважаємо, що на маркову концепцію Георга Маурера треба звернути сьогодні особливу увагу вітчизняним медієвістам. Його праці дають цінні вказівки для загальних досліджень по історії общини та звичаєвого права.

 

                                            ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Гутнова Е. В. Историография истории средних веков. / Е. В. Гутнова. – М.: Высшая школа, 1974. – 400 с.

2. Маурер Г. Введение в историю общинного, подворного, сельского, городского устройства и общественной власти. / Г. Маурер. –М., 1880.

3. Maurer G. L. Geschichte der Markverfassung in Deutschland, Bd. I-II, Erlangen, 1856.

4. Maurer G. L. Geschichte der Dorfverfassung in Deutschland, Bd. I-III, Erlangen, 1865–1866.

5. Maurer G. L. Geschichte der Stadtverfassung in Deutschland, Bd. I-IV, Erlangen, 1869–1871.

 

 

V.M.  Melnick

Wrocław

 

The community as a prototype of  town: THE CONCEPT OF THE EVOLUTION OF GEORG LUDWIG MAURER GERMAN  LAW

 

         The article analyzes the historical and legal conception of the famous German scientist and lawyer Georg Ludwig Maurer (17901872). The author suggests using scientific heritage of Maurer for the lat st researches on the theory and history of the community and the town.

         Keywords: Maurer, community, customary law, Markov theory, town

    

 <<<