Карта інвестиційної привабливості
Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
При зверненні до міської ради, чи було вирішено Ваше питання?
Так
Ні
Проголосувало: 30
Новини
БАР-ТЕАТРАЛЬНИЙ: ВІД «ГАЛИЦЬКОЇ ПРИМАДОННИ» ДО ВЛАСНОГО «МХАТу». ШЛЯХ КРІЗЬ СТОЛІТТЯ

Бар ще з давніх давен задавав тон у культурному житті Поділля. Почалося це ще з королеви Бони, яка привезла із Мілану у Рів італійське Відродження з його витонченістю та досконалістю, манерами та мистецтвом. З Бару Польсько-Литовською державою розходилися кращі зразки моди, а популярна «конфедератка» – головний убір суддів та випускників університетів – теж своїм походженням пов’язана з нашим містом. Упродовж наступних віків «серце Поділля» робили помітним та знаним література, музика, потужна духовна та світська освіта. І далеко не останню роль у мистецькому житті міста відігравав театр!

З кінця позаминулого століття і до сьогодні наше місто подарувало світові не одне покоління талановитих акторів, режисерів та драматургів. Однак найяскравішою зіркою у сузір’ї митців сцени, пов’язаних з Баром, є, безперечно, Марія Андріївна Костів-Коссаківна, «Барська примадонна», актриса і оперна співачка (ліричне сопрано).

Народилася вона 17 травня 1876 року у місті Чортків, що на Тернопільщині. Хоча її батько служив дяком у церкві, уся родина Марії стала театральною та дала початок кільком династіям відомихукраїнських драматургів, акторів та режисерів, які формували і розвивали театральну спільноту Західної України, близько товаришували із велетами театрального мистецтва, такими,як Микола Садовський, Лесь Курбас, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, мали родинні зв’язки із Гнатом Юрою, Богданом Сарамагою та іншими видатними митцями.

Марія Андріївна Костів-Коссаківна, «Барська примадонна», актриса і оперна співачка (ліричне сопрано)

Любов до мистецтва Марії прививали батьки. Дівчина разом з братами та сестрами вчилася музичній грамоті, співала у міському хорі, диригентом якого був її батько, а з 1899 по 1904 виконувала епізодичні ролі в театрі «Руська бесіда» у Львові (у майбутньому – «Українська бесіда». У цьому театрі у різні часи служило багато друзів та родичів Коссаківни, а її сестра Катерина у 1917-1918 була директоркою). Мала сценічний псевдонім – Чернявська. До 1913 року Марія виступала в українських трупах Наддніпрянщини, а з 1915 по 1917 рік виконувала головні співочі й драматичні ролі у «Тернопільських театральних вечорах» Леся Курбаса – першому українському стаціонарному театрі у Тернополі.

1919 року, разом із частинами Української Галицької Армії (а в Театрі Начальної Команди УГА виступав Іван Рубчак, чоловік Катерини - сестри «Барської примадонни»), Марія Костів-Коссаківна приїздить до Бару, аби залишитися тут та служити Мельпомені до кінця життя.

Від Василя Верховинця, видатного українського композитора, співака, диригента і хореографа, етнографа і першого теоретика українського народного танцю, у Марії Андріївни народилася донька Наталя, котра пішла слідами матері, стала актрисою та співачкою. Грала на сценах театрів Львова, Тернополя, багато гастролювала Західною Україною та Поділлям. Чоловік Наталі (та, відповідно, зять «Барської примадонни» Марії Костів-Коссаківни), Богдан Сарамага, був режисером, музикантом, композитором та диригентом, членом Союзу композиторів УРСР, а також одним із співзасновників Тернопільського драматичного театру імені Івана Франка (нині – Тернопільський академічний обласний драматичний театр імені Тараса Шевченка).У 1940-х роках Наталя та Богдан виїжджають до Кракова, звідки емігрують до Німеччини, а потім – у США. Сарамага працював концертмейстером, викладав в Українському музичному інституті (Детройт, США), був автором більше 50-ти оркестрових творів, а також пісень та обробок, написав музику до п’єс «Украдене щастя» Івана Франка, оперет «Сади цвітуть», «Королева балю у Ворохті» та інших.

Богдан Самарага

Найстаршим у родині братом Марії Андріївни Костів-Коссаківни був Михайло Коссак, композитор, диригент, музикознавець, музичний педагог. Служив у театрі «Руська бесіда», разом із сестрами багато гастролював Поділлям. У 1909 був одним із організаторів першого запису українських народних пісень та творів Лисенка і Гулака-Артемовського на платівки.

З початком Першої Світової мобілізований до армії, був військовим диригентом та навіть у полоні зумів організувати оркестр. У 1918 році повертається з до Києва, де Микола Садовський запропонував йому посаду диригента у своєму театрі. У 1921 році переїжджає до Кам’янця-Подільського, де працює викладачем інституту народної освіти (нині – КПНУ ім. І. Огієнка).

Сім’я Коссаків жила в Кам’янці у важких побутових умовах. Михайло довго не міг отримати квартири, тож мешкав у неопалюваному інститутському флігелі. У роки тотальних репресій був заарештований за сфабрикованою справою. Розстріляний у 1938 році за вироком «особливої трійки» НКВС.

Донька Миколи Коссака і племінниця «Барської примадонни», Ванда Коссакова-Сорокова, була акторкою, грала у різних театральних трупах, зокрема і згаданого вище Богдана Сарамаги. Її чоловік, Петро Сорока, також вийшов із «Руської бесіди», як і родина його дружини.  Працював у Львові, в Новому та Оперному театрах, з 1921 року мав власну театральну трупу. З 1944 по 1947 рр. служить у Львівському театрі ім. М. Заньковецької.За постановку антирадянської вистави «Соловки» був заарештований та засланий до Кемеровської області, де невдовзі загинув. Посмертно реабілітований у квітні 1991 року.

Ще один брат Марії Андріївни, Василь Коссак,був актором, режисером та співаком (тенор). Навчався при вокально-драматичній студії театру «Руська бесіда». У 1904-1932 роках служив у театрах Західної України. У 1915 році очолює театр мініатюри і сатири у Львові.

Керував власними музично-драматичними трупами: у 1919–1924 роках – «Українська театральна дружина в Коломиї», від 1929 року – «Український театр імені Михайла Старицького у Стрию», а також був у них режисером і солістом. У 1925–1927 роках працював в «Українському театрі» Йосипа Стандика, чоловіка сестри своєї дружини Ірини Коссакової, котра також походила із відомої театральної родини.Батько дружини Василя, Андрій Стечинський, був актором, режисером та драматургом. А мати Елеонора Актрисою. Сестра Ірини Коссакової, Софія Стадникова, також була актрисою та співачкою (сопрано). А її чоловік, уже згаданий Йосип Стадник, був відомим режисером, учителем цілої плеяди театральних зірок, серед яких Лесь Курбас, Мар’ян Заньковецький та інші.

Сама ж Ірина Коссакова, «братова» «Барської примадонни», служила у театрах Західної України, зокрема і у трупі свого чоловіка, гастролювала Тернопільщиною та Поділлям. Також виступала у трупі Богдана Сарамаги.

Наймолодша сестра Марії Костів-Коссаківни, Антоніна Дякова, теж була актрисою, а її чоловік, Петро Дяків, – художником театру. Також служила у «Руській бесіді», трупі Йосипа Стадника та інших театрах Західної України.

Колектив артистів «Тернопільських театральних вечорів», серед яких - Марія Коссак-Чернявська. 1916 рік. Керівник трупи Лесь Курбас

Та найвідомішою сестрою «Барської примадонни» стала Катерина Рубчакова, видатна українська акторка та співачка (ліричне сопрано), яку називали «Примадонною» театру Галичини. Сценічну діяльність починала під керівництвом Степана Яновича та Костя Підвисоцького. Навчалася в музично-драматичній студії при театрі під керівництвом Йосипа Стадника. Служила у різних театрах Західної України на посадах від «прими» до директорки і виступала на одній сцені із Миколою Садовським, Марією Заньковецькою, Мар’яном Крушельницьким, Лесем Курбасом, Амвросієм Бучмою, Антоніною Осиповичевою, Василем і Ганною Юрчаками та іншими.

Катерина Рубчакова

Із 1919 року разом із Новим Львівським театром (засновником якого був її чоловік Іван Рубчак) багато гастролювала містами Галичини, Буковини та Поділля. Під час гастролей відвідувала з виступами у Барі і сестру Марію.

Померла у 1919 році від тифу у Зінківцях, що поблизу Кам’янця-Подільського.

За свою театральну кар’єру грала головні ролі у всесвітньо відомих операх, оперетах та виставах, серед яких партії Маргарити («Фауст» Гуно), Баттерфляй («Мадам Баттерфляй» Пуччіні), Оксани («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Анни («Украдене щастя» Франка) та ін.

У 1981 році за рішенням ЮНЕСКО відзначалося 100-річчя від дня народження Катерини Рубчакової. У 1991 році у Чорткові споруджено пам’ятник, також її ім’ям названо Народний дім. 19 лютого 2015 року в місті Хмельницькому з’явилися вулиця і провулок на честь сестри «Барської примадонни».

Чоловік Катерини Рубчакової, Іван Рубчак, був відомим актором та співаком (бас). Заслужений артист УРСР (1945), лауреат Сталінської премії, обирався Депутатом Народних Зборів Західної України (1939). Грав у складі театрів «Руська Бесіда» у Львові, згодом у «Тернопільських театральних вечорах», у Новому Львівському театрі, Театрі Начальної Команди УГА, у різних трупах Галичини й Карпатської України, Українському драматичному театрі імені Лесі Українки, Львівському оперному театрі і в Театрі ім. М. Заньковецької.

Похований Іван Рубчак на Личаківському цвинтарі у Львові поряд із Соломією Крушельницькою.

У подружжя Катерини та Івана Рубчаків народилося троє доньок-актрис: Ярослава, Надія та Ольга. Остання, Ольга Рубчаківна, племінниця «Барської примадонни», була заслуженою  артисткою УРСР та дружиною видатного українського режисера, актора театру і кіно, народного артиста СРСР Гната Юри.

Як бачимо, акторська родина Марії Костів-Коссаківни мала значний вплив на розвиток театрального мистецтва в Україні. Нащадки цієї династії і досі прославляють на сценісвоїх визначних предків. Що ж до самої «Барської примадонни», то після 1919 року вона виступала у м. Барі на аматорській сцені, розвивала та збагачувала мистецьке життя міста. За свою театральну кар’єру зіграла десятки ролей, серед яких Наталка («Наталка-Полтавка» Котляревського), Оксана («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Уляна («Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка), Мелашка («Наймичка» Карпенка-Карого), Марія («Бондарівна» Карпенка-Карого). Померла у 1930 році, похована у місті Барі, на старому православному кладовищі.

Справа Марії Костів-Коссаківни у нашому місті продовжувала жити. Створювалися самодіяльні театри, студії та гуртки при навчальних закладах. Видатними постатями, без яких важко уявити театральне життя міста, стали педагоги Борис Тресер та Борис Нетубський, які разом зі своїми послідовниками ставили у школах вистави, проводили мистецькі салони, даючи можливість усім небайдужим доторкнутися до магії творчості.

Постійно яскраві заходи та постановки відбуваються у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М. Грушевського та Барському коледжі транспорту та будівництва НТУ, стараннями тамтешніх викладачів та студентів.

Однак усі ці починання мали більш локальний характер. Багато людей, котрі люблять мистецтво, тримали у собі мрію про створення саме загальноміського театру, який би об’єднав містян та жителів району різного віку та професій. Першим цю ідею озвучив і підтримав міський голова Артур Цицюрський після відновлення святкувань Днів міста у 2016 році, з нагоди 615-річчя Бару. Відроджувати театральне життя в Барі було доручено знаному у місті організатору культурних заходів, режисеру Ірині Дєдовій.

Задумка виношувалася майже рік і вже у травні 2017 року розпочалася підготовка до дебютної вистави. Для «першої ластівки» вирішили зупинитися на легкому жанрі, який завжди до вподоби глядачу, – комедії. Для дебюту обрали корифея українського театру Михайла Старицького та його водевіль «По-модньому». Із цією виставою у режисера театру особливі стосунки, адже втілити її на сцені Ірина мріяла ще з дитинства, відколи знайшла на горищі у бабусі стару книгу «Український водевіль» та прочитала там твір Старицького. За сценарієм події розгортаються у родині заможного, але простакуватого козака Вареника, який прагне потрапити у дворянство і заради цього все в родині перебудовує на новий лад, або ж «по-модньому». Прем’єру було представлено барській публіці через рік, 5 липня 2018 року, на сцені районного центру дозвілля у виконанні ініціативного об’єднання «Барський міський художній аматорський театр» (скорочено «Барський МХАТ», режисер-постановник Ірина Дєдова).

Режисер Барського МХАТу Ірина Дєдова (в центрі)

Ролі у виставі виконали: Вареник – Зіновій Чернецький, Зінька – Людмила Македонська (нині цього персонажа грає Катерина Нароцька), Овсій – Сергій Бурий, Дзвонарська – Олена Разанцева, Дембицька – Олена Левицька, Сисой – Роман Григор’єв, Наталка – Марія Суконник, Вівдя – Віра Волкотруб. Постановник вокальних партій – Олена Левицька,звукорежисер – Олександр Дєдов, художник-декоратор – Олена Разанцева, фотозйомка та дизайн афіші – Тарас Щерба.

Та прем’єрі передувала кропітка робота. Спершу було оголошено кастинг на ролі у виставі «По-модньому». Для проведення відбору створили комісію, до якої увійшли: режисер Ірина Дєдова, тоді ще кореспондент газети «Барчани» Роман Григор’єв (нині обоє – спеціалісти з питань культури та туризму Барської міської ради) та викладач Барського педколеджу Таїсія Галузінська.

На кастинг прийшли люди із різним сценічним досвідом. Хтось уже неодноразово виступав на сцені, тільки в інших амплуа, а для когось грати в театрі взагалі було мрією цілого життя. Через віковий ценз найважче було знайти претендентів на роль Вареника та Дембицької. А найбільшим відкриттям  театру стали: Сергій Бурий (виконав роль Овсія), відомий в місті ведучий і шоумен, який став співорганізатором багатьох міських заходів, а також Дзвонарська, яку зіграла викладач Барської дитячої музичної школи Олена Разанцева (художник-декоратор театру за сумісництвом). Для неї грати в театрі було мрією усього життя.

По завершенні кастингу почалася робота з акторами. Хто дослухався до порад режисера – вдосконалювався в акторській майстерності швидше. Адже кожен артист розглядає виставу через проекцію своєї ролі на інших героїв. А режисер бачить усю картинку вистави в цілому і вибудовує взаємодію персонажів так, щоб дія була збалансованою і динамічною. Режисер-постановник вистави Ірина Дєдова впоралася з цим завданням на «відмінно», змогла своїм досвідом та авторитетом згуртувати команду і налаштувати кожного артиста на розкриття його образу. Іще одним «побічним ефектом» сцени стало для новоспечених акторів те, що усі вони почали спілкуватися цитатами з вистави навіть у повсякденному житті, розігруючи фрагменти із водевілю зі своїми рідними та знайомими.

Перша вистава театру пройшла при повному залі глядачів, які висловлювали свої позитивні емоції оплесками стоячи" (Газета Вінницької обласної ради "Вінниччина")

Склад акторів був сталим, за увесь час сталося лише дві «заміни» – це ролі Вівді та Вареника. Кожен, хто долучився до відродження театрального життя міста, є непересічною цікавою особистістю. Виконавець ролі Гаврила Потаповича – Зіновій Чернецький – талановитий автор-гуморист, однак уміло розкривається і у серйозних творах, які також має у своєму поетичному доробку. Уважною до порад була Людмила Македонська, що зіграла роль Зіньки. Вона не боялася бути смішною та гарно розкрила характер свого персонажа. Найбільшою «непосидою» на репетиціях була наймолодша актриса, 13-річна Марійка Суконник. Яка, не зважаючи на свою активність та балакучість, на останньому етапі підготовки сконцентрувалася та успішно впоралася зі сценічним завданням. Приємною знахідкою став вокально-хореографічний квартет у складі Віри Волкотруб, Вікторії Кирилюк, Валерії Турченяк та Ганни Подуфалової, які останніми приєдналися до театрального колективу, але надзвичайно прикрасили виставу, за що організатори дуже вдячні дівчатам та постановнику вокальних партій, виконавцю ролі Дембицьої Олені Левицькій, яка внесла багато креативних моментів у постановку та була у своїй ролі найбільш натуральною. А взагалі, не зважаючи на різний вік і сімейний стан, усіх акторів у театр привело єдине бажання – вийти на сцену і розказати історію свого персонажу. І це їм, без сумніву, вдалося!

Оскільки увесь колектив театру аматорський та займається мистецтвом на громадських засадах, репетиції підлаштовували під кожного артиста. Спочатку намагалися тримати графік «театральної середи» і збиралися раз на тиждень, іноді й рідше. Ближче до прем’єри вже займалися декілька разів на тиждень та навіть частіше.

Глядачі, котрі прийшли на прем’єру відродженого Барського театру, відзначили не лише майстерну акторську гру, а й чудові декорації та багатий реквізит, який підніс постановку до рівня професійних сцен України. Однак майже усі костюми, як і більшість декорацій, артисти купували, приносили, майстрували та шукали самотужки. Реквізит прибував зі всієї України: від Львівської та Івано-Франківської – до Дніпропетровської областей. Особливо варто відзначити роботу над декораціями художниці Олени Разанцевої, яка разом зі своєю родиною допомогла створити образ справжньої української хати, а також попрацювала над оформленням сцени та костюмами. Багато праці до реквізиту доклав звукорежисер Олександр Дєдов, який допоміг втілити у життя усі сміливі декораторські задуми.

Акторський склад театру

У планах театру – багато нових вистав та сміливих проектів, до яких може долучитися кожен бажаючий! Зробити це можна як ставши актором, так і благодійником «Барського МХАТу», адже команда театралів оголосила збір реквізиту та костюмів для постановок. Старі меблі, бабусина сукня і ридикюль чи дідова військова форма, які лиш займають місце та збирають домашній пил, можуть отримати нове життя та зіграти свою головну роль у ТЕАТРІ! Нам знадобиться все: меблі, старовинний одяг, елементи побуту, вишиванки, військова чи професійна форма та спорядження, миски, глечики, графини і пляшки цікавої форми, намисто, значки, годинники, статуетки, дзеркала, патефони і програвачі, торшери, парасольки та ще багато чого іншого! Отож, з Вас – реквізит та вільна площа вдома, а з нас – безкоштовні квитки на виставу, невимовна вдячність, приємні бонуси і хвалебні оди Вам як нашому благодійнику!

Цікавою є і назва театру. Організатори вирішили зіграти на абревіатурі МХАТ, інтерпретувавши її як «Барський Міський Художній Аматорський Театр». І хоч він поки не є громадською організацією чи театральною установою, а лише «ініціативним об’єднанням», до якого може долучитися кожен бажаючий, барчани все ж сподіваються колись «дорости» до іменитого «тезки».

Триває підготовка до прем'єри (кадр із репитицій Барського театру)

Тривала й кропітка робота над створенням театру була виправдана, організатори поставленої мети досягли: глядачеві сподобалося, він готовий сприймати та підтримувати такі мистецькі починання. Прем’єра, на яку довго чекали у Барі, зібрала повний зал та не залишила серця містян байдужими, викликала у присутніх багато позитивних емоцій, а по завершенні постановки аудиторія аплодувала стоячи. Міський голова, «хрещений батько» театру, подякував артистам і висловив сподівання на те, що після дебюту актори найближчим часом подарують глядачам ще не одну нову виставу. А режисер Ірина Дєдова (яка, до речі, суміщає ролі очільника театрального колективу та матері, виховуючи паралельно з репетиціями десятимісячну донечку) разом зі всім колективом запевнила, що театральне життя у місті буде розвиватися!

Зйомки відеоролику про Барський МХАт

На підтвердження цього прем’єра «По-модньому» спричинила цілий шквал приємних відгуків у пресі та у мережі Інтернет. Ще й досі барчани обговорюють появу міського театру та обмінюються схвальними коментарями, навіть афіша вистави менш як за першу добу лише у соцмережі Фейсбук охопила більше 5-ти тисяч людей. Для такого невеличкого міста, як Бар, це претензійно та спонукає до активності і більшої відповідальності. А головного режисера театру Ірину Дєдову за успішне відродження міського театру та значний особистий внесок у розвиток культури Бару було визнано «Людиною року – 2018» у номінації «Культура та мистецтво». «Культурна подія Бару №1» – так за версією щоденної всеукраїнської газети «День» було названо прем’єру міського аматорського театру.

"Культурна подія Бару №1" – саме так Щоденна всеукраїнська газета "День" назвала прем’єру театру

Після прем’єри театр розпочав роботу над новою постановкою, знову було оголошено набір акторів, на який одразу почали записуватися барчани. Вистава, яку містяни побачать наступною, – комедія Олексія Коломійця «Фараони», історія про те, як в одному колгоспі жінки й чоловіки помінялися ролями. Уже відбувся перший кастинг, однак частина ролей залишаються вакантними, тому до команди театру ще можна і треба приєднуватися! Інформацію про участь у кастингу можна отримати на сторінці театру «Барський МХАТ» у соцмережі фейсбук.

Що ж до прем’єрної вистави, то «По-модньому» артисти залишають у репертуарі, вже відбувся повторний показ п’єси у місті, який знову зібрав повний зал, триває підготовка до гастролей, адже театру приходять запрошення на виступ із населених пунктів району, області та навіть з-за меж Вінниччини.

Що ж ми маємо у підсумку? «Барський МХАТ» довів, що навіть у провінції може розвиватися якісне мистецтво, особливо на міцному історичному та культурному підґрунті. Справа «Барської примадонни» Марії Костів-Коссаківни житиме у місті. Тож побажаймо артистам творчого розвитку, досягнення нових висот та, за театральним законом, скажемо їм «з Богом!»

Роман ГРИГОР’ЄВ,

помічник режисера Барського міського

художнього аматорського театру,

член НСЖУ та АДЕМ

Світлини надані автором

 <<<