Карта інвестиційної привабливості
Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
При зверненні до міської ради, чи було вирішено Ваше питання?
Так
Ні
Проголосувало: 53
Новини
ПАМ'ЯТІ ДРУГА

Пролунав дзвінок востаннє з означення «Б.М» у пам’яті мобілки в новорічному лоні. То були вітання й побажання…

Він завжди відзначався змістовним і веселим норовом, був креативним та магнітом для творчих людей, бачив світ у реальній красі, жив у царині квітів. Він – Учитель, в якого власна програма виливалася за межі класної, його педагогічна «кафедра» опинялася то на хлібному полі, ще й біля велетенського комбайна, або в цеху хлібопеки, то на соняшниковій плантації, або на просторовій дорозі, по якій школяреві варто бігти в тривожне майбуття. Педагог вселяв улюбленим учням власні хвилювання від звитяг відважних оборонців Буші й нестримного прагнення до волі народного месника Кармелюка. Він біля могили поета, військового журналіста, уродженця сусідньої тепер держави, на околиці села Мигалівці декламував старшокласникам щирі рядки:

«И если я згорю в огне атак,

Ты утешай себя, родная, так:

Он отдал жизнь за милые края.

А мне остались песни соловя».

Борис Михайлович Нетупський завжди нагадував своїм вихованцям: «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь»! Тому велетні українського слова стали провідниками на його шляху до дитячих душ. Це дало право якось, пятнадцять років тому назад, сказати публічно: «Тут формується кожне «Я» і вцілому – нація».

В його корпоративному словникові шикуються терміни: відмінник освіти, вчитель-методист, заслужений, делегат зїздів учителів, пропогандист книги, кавалер орденів, організатор відкритих уроків, майстер-класів, туристичних поїздок, зустрічей з відомими письменниками, народними та заслуженими артистами, телевізійниками.

Його масштабнее мислення, ніби протуберанцями Сонця, невтомно виплескувало життєдайні теми. Борис Нетупський став другом і щедрим коллегою журналіського середовища, улюбленним модератором у братстві ветеранів вогневих літ. Незабуваючи сам, він нагадував всім, як у 1941 році вчитель математики Л.В. Шаповалов, майбутній директор Барської СШ № 1, разом із десятикласниками села Підлісний-Ялтушків пішов на фронт. Він зробив спектакль-реквієм про операційну медсестру, яка відзначивши 17 червня 21 юнацький рік, за тиждень відправила старшу сестру пішки із Києва до села Явтухи Хмельницької області берегти матір. Сама пішла на всі чотири роки «воювати» з кров’ю. В улюбленій школі вчитель-патріот перетворив великий хол другого поверху своєї школи в музей, який віддзеркалився на газетних шпальтах під назвою «Дивних літ неповторна луна».

Він, зустрівши на вулиці Соборній газетяра, запропонував порушити тему дітей війни, завдяки чому оприлюднилися шокуючі факти біографії вже не молодих земляків.

Борис Михайлович обожнював учительство. Про колег розповідав на рівні поетичному: «Гордістю вчителя є переможці предметних олімпіад, а ще вихованці знають про закоханість свого вчителя в городництво, садівництво, квіти. На просторих підвіконниках у майстернях зараз квітують калли, а пеларгонія от-от зачарує нас своїм різнобарв’ям».

Він ніколи не відокремлював свої досягнення від впливу на власну професійну свідомість улюбленої вчительки, Дори Іванівни, присвятивши їй вражаючі новели.

Зірковість фахівця, позбавлена зверхності, не підносила його до відмітки над учнем, над колегою. Автор цих рядків був свідком щирих сліз учителя викликаних невдалим, на його думку, пасажем колишнього випускника. Він міг прийти на роботу до улюбленої учениці і вручити прилюдно розкішний букет до її дня народження або написати близькій людині в портфоліо коротке речення: «Дякую Долі, що Ви є на моїй життєвій творчій дорозі».

З іменем заслуженого вчителя пов’язане висвітлення глобальних ідей, на конференціях, семінарах на рівні міста, району, відомих навчальних закладів столиці та багатьох міст на мапі України. Він приймав гостей, був бажаним і в них. На одному з семінарів, що відбувався у рамках Всеукраїнської школи обміну досвідом у Барській середній загальноосвітній школи № 1 після творчого звіту Б. М. Нетупського гостя сказала: «Я відкрила для себе Бар». ЗМІ пишуть: "Борис Михайлович Нетупський: - вчитель – бентежних юних душ", "Він готувався до звіту все життя".

У такий спосіб вчитель загартовував метал свого життя. Перебуваючи останнім часом постійно в ліжку, позбавлений майже повністю зору, за допомогою волонтерства доброчинців намагався залишатися корисним, друкуючи спогади про героїв шкільного буття. Справедливим є висловлений мотив: «Він всього себе віддав школі».

Борис Михайлович Нетупський, Почесний громадянин міста Бара, виявився справжньою ланкою в історії вчительства району, і не тільки.

У час прощання скажемо: – Якщо в якійсь його миттєвості, комусь здалося, було не так, простіть! Відкрийте подальший шлях до обійм його янгола-охоронця.

Євген МЕСНЯНКІН, за дорученням тих, хто побажав приєднатися.

Світлини автора

 <<<